розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача та повернення коштів, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2015 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним вище позовом, посилаючись на те, що 10 березня 2015 року шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг він уклав із публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") договір про надання банківських послуг, а саме: отримання зарплатної картки для виплат.

На порушення умов даного договору банк безпідставно списав із його зарплатної картки 8 849 грн 41 коп. у рахунок погашення кредитної заборгованості, якої не існує.

Враховуючи викладені обставини, позивач із урахуванням уточнень просив стягнути із відповідача зазначені грошові кошти.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано ПАТ КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_3 на рахунок НОМЕР_1 (картка НОМЕР_2) 8 849 грн 41 коп. протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили. Припинено автоматичне списання грошей із указаного рахунку ОСОБА_3 для погашення простроченої заборгованості по карті НОМЕР_3.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом установлено, що 11 травня 2006 року ОСОБА_3 на підставі заяви отримав у ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк") кредит у розмірі 3 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку НОМЕР_3 зі строком дії на 2 роки.

10 березня 2015 року шляхом підписання анкети-заяви ОСОБА_3 уклав із ПАТ КБ "ПриватБанк" договір про надання банківських послуг та отримав зарплатну картку для виплат.

У період із 10 березня до 20 липня 2015 року банк списав із зарплатного рахунку позивача 8 849 грн 41 коп. заборгованості за кредитним договором, пославшись на п. 2.1.1.3.5 Умов та Правил надання банківських послуг.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставне списання банком із рахунку позивача заборгованості за кредитом.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, залишив його без змін і зазначив, що висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та вимогам ст. 10 ЦПК України про змагальність сторін і ст. 60 ЦПК України про обов'язки доказування і подання доказів.

Проте з висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Підстави припинення зобов'язання передбачені статтями 599- 601, 604- 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Обґрунтовуючи підстави позову, ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що укладений між сторонами кредитний договір від 15 грудня 2005 року не було розірвано, припинено або виконано. Таким чином, зобов'язання за кредитним договором могли бути припинені виконанням, проведеним належним чином, у разі здійснення відповідачем погашення заборгованості за кредитним договором.

Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунку клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Згідно з п. 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) , якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, та право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.

Звертаючись до суду із позовом, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалося на укладений між сторонами договір про надання банківських послуг, який складається з підписаної позивачем заяви, Умов та Правил надання банківських послуг, відповідно до п. 2.1.1.3.5 яких клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунку клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, у межах сум, що підлягають сплаті банку за цим договором, при настанні термінів платежів, списання грошових коштів з рахунків клієнта у разі настання термінів платежів по інших договорах клієнта в розмірах, визначених цими договорами (договірне списання).

На підставі п. 2.1.1.3.5 договору про надання банківських послуг від 10 березня 2015 року, ч. 2 ст. 1071 ЦК України у період із 10 березня 2015 року до 20 липня 2015 року в рахунок погашення заборгованості ПАТ КБ "ПриватБанк" списано кошти із зарплатної картки позивача у розмірі 8 849 грн 41 коп. у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі наведених норм ЦК України (435-15) колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення, на порушення ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не встановив обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Враховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалене ним рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.