розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 вересня 2015 року,

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що 19 жовтня 2009 року їй від відповідача надійшла вимога про виконання зобов'язань за кредитним договором, який був укладений 12 січня 2008 року між нею та ВАТ "Міжнародний комерційний банк", правонаступником якого АТ "Піреус Банк МКП", за умовами якого вона отримала грошові кошти у розмірі 100000 дол. США із процентною ставкою 13 % річних строком до 11 січня 2018 року. У вимозі також було зазначено про те, що на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_5, який діяв від її імені, та банком було укладено договір іпотеки. Посилаючись на те, що вона кредитного договору не укладала і не підписувала, у графі позичальник стоїть підпис невідомої їй особи, просила визнати його недійсним, а оскільки недійсність основного зобов'язання тягне за собою недійсність правочину щодо його забезпечення, просила визнати недійсним і договір іпотеки.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 24 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 19 листопада 2007 року ОСОБА_3 була видана нотаріально посвідчена довіреність на право ОСОБА_5 представляти її інтереси у будь-яких установах підприємствах та організаціях у тому числі підписувати від її імені будь-які договори цивільно-правового характеру, відкривати на ім'я довірительки банківські рахунки із правом розпорядчого підпису на банківських документах.

12 січня 2008 р. між ВАТ "Міжнародний комерційний банк", правонаступником якого є ПАТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 121 за умовами якого останній надано кредит у розмірі 100000 доларів США в безготівковій формі на поповнення обігових коштів для збільшення товарообігу шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника зазначений у ст. 12 цього договору.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ "Міжнародний комерційний банк" та ОСОБА_3, від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_5, було укладено договір іпотеки предметом якого є об'єкт незавершеного будівництва та земельна ділянка розміром 0,122 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив із того, що відповідно до доручення ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_5 на укладення від її імені будь-яких договорів цивільно-правового характеру, тому підстави для визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки відсутні, кредитний договір підписаний ОСОБА_5, що визнається останнім.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно з вимогами ст. ст. 202, 204, ч. 1 ст. 215 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, він є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦПК України.

Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч. 2 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки; попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що стороною у кредитному договорі зазначено ОСОБА_3, про те, що в її інтересах при його укладенні діяв представник в ньому не вказано.

Апеляційний суд, вказуючи на те, що в матеріалах справи міститься довіреність на право ОСОБА_5 укладати від імені ОСОБА_3 кредитний договір і договір іпотеки, не врахував того, що особою, яка уклала і підписала кредитний договір зазначено ОСОБА_3, а не її представника.

За таких обставин, саме по собі існування довіреності, на яку посилався суд апеляційної інстанції, правового значення немає.

У позовній заяві ОСОБА_3 зазначала, що вона кредитний договір не підписувала, у зв'язку з чим просила визнати його недійсним.

Однак вказаних обставин апеляційний суд не досліджував.

Підписання договору від імені особи, яка його уклала, іншою особою, без зазначення про це у договорі із наведенням правових підстав вчинення підпису за іншу особу, є підставою для визнання його недійсним.

За таких обставин визнання ОСОБА_5, що кредитний договір підписаний ним, без зазначення в ньому того, що при його укладенні він діяв від імені ОСОБА_5 на підстав виданої останньою довіреності, не може впливати на висновок про законність такого договору та породжувати права і обов'язки для ОСОБА_3

При цьому апеляційним судом не було враховано положення ч. 2 ст. 237 ЦК України згідно яких не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені.

Виходячи із показів ОСОБА_5, змісту договору та наведеної норми права відсутні підстави вважати, що при укладенні оспорюваного кредитного договору мало місце представництво ним при його укладенні ОСОБА_3

Усупереч вимогам ст. ст. 10, 57, 60, 137, 212, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд не дав належної оцінки доводам позивача та поданим нею доказам на їх підтвердження.

Допущені апеляційним судом при розгляді справи порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, тому постановлена ним ухвала не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування із передачею справи на новий розгляд до цього суду.