Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Фаловської І.М., Висоцької В.С., Умнової О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" до ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 грудня 2015 року,

У жовтні 2011 року публічне акціонерне товариство "Перший Український міжнародний банк" (далі - ПАТ "ПУМБ") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 22 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний банк" (далі - ЗАТ "ПУМБ), правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 132 000 доларів США за першим траншем та 1 074 305,02 грн. за другим траншем, а остання зобов'язувалася використати його за цільовим призначенням, сплатити банку відсотки за користування кредитом та повернути кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором. Починаючи з 01 березня 2009 року відповідач припинила виконання взятих на себе зобов'язань. 07 вересня 2010 року банк направив ОСОБА_4 письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, однак відповідачем зазначену вимогу виконано не було, у зв'язку з чим починаючи з 08 жовтня 2010 року у відповідача виникла прострочена заборгованість перед банком за основною сумою кредиту в повному обсязі. Станом на 18 серпня 2011 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 582 345,58 грн., з яких: заборгованість за основною сумою кредиту - 1 071 573,56 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом - 445 042,55 грн., пеня - 65 729,47 грн.

Враховуючи викладене, ПАТ "ПУМБ" просило позов задовольнити та стягнути з відповідача вказану заборгованість.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 грудня 2015 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_5, на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 582 345,58 грн., з яких: заборгованість за основною сумою кредиту - 1 071 573,56 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом - 445 042,55 грн., пеня - 65 729,47 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням нормпроцесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 22 лютого 2008 року між ЗАТ "ПУМБ", правонаступником якого є ПАТ "ПУМБ", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 132 000 доларів США за першим траншем та 1 074 305,02 грн. за другим траншем, а остання зобов'язалася використати його за цільовим призначенням, сплатити банку відсотки за користування кредитом та повернути кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором.

Позивач належним чином виконав свої кредитні зобов'язання.

Разом з тим, починаючи з 01 березня 2009 року відповідач припинила виконання взятих на себе зобов'язань.

07 вересня 2010 року банк направив ОСОБА_4 письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, однак відповідачем зазначену вимогу виконано не було, у зв'язку з чим починаючи з 08 жовтня 2010 року у відповідача виникла прострочена заборгованість перед банком за основною сумою кредиту в повному обсязі.

Станом на 18 серпня 2011 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 1 582 345,58 грн., з яких: заборгованість за основною сумою кредиту - 1 071 573,56 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом - 445 042,55 грн., пеня - 65 729,47 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом повна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Указаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про неспроможність ОСОБА_4 у момент укладення кредитного договору розуміти значення своїх дій та керуватися ними.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору виникла заборгованість, яка і підлягає до стягнення на користь банка.

Місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про задоволення позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 грудня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.