розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гипроград" про розірвання договору про спільну діяльність та визнання права власності на нерухоме майно,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 03 грудня 2015 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гипроград" (далі - ТОВ "Гипроград") про розірвання договору про спільну діяльність та визнання права власності на нерухоме майно.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 11 листопада 2006 року між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 і ТОВ "Гипроград" укладено договір про спільну діяльність (договір простого товариства). Згідно з п. 9 указаного договору у випадку припинення договору про спільну діяльність до його виконання з будь-яких причин, до ОСОБА_4 переходить право власності на об'єкти нерухомого майна, які виходячи зі змісту договору внесені учасниками в якості вкладів у спільну діяльність, а саме: нежитлові приміщення магазину АДРЕСА_2 та нежитлові приміщення АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що відповідачі не виконують умови договору і не беруть участь у діяльності товариства, що є істотним порушенням умов договору, позивач просив суд розірвати договір про спільну діяльність (договір простого товариства) від 11 листопада 2006 року та визнати за ним право власності на спірні нежитлові приміщення.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2007 року позові вимоги задоволено. Договір про спільну діяльність (договір простого товариства), укладений між ОСОБА_4, ТОВ "Гипроград" та ОСОБА_5 11 листопада 2006 року розірвано. Визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлові приміщення магазину, розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Справа розглядалась судами неодноразово.

останнім рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 03 грудня 2015 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 03 грудня 2015 року та залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2007 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачами порушено умови про спільну діяльність.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

За вмогами ч. 2 ст. 1141 ЦК України у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом. Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції встановив, що вимоги позивача про визнання права власності на нерухоме майно при розірванні договору про спільну діяльність суперечать нормам ЦК України (435-15) . Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зазначив про те, що права власності відповідачів на спірні об'єкти не припинились, а тому дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Миколаївської області від 03 грудня 2015 року, тому що судове рішення законне та обґрунтоване.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 03 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гипроград" про розірвання договору про спільну діяльність та визнання права власності на нерухоме майно залишити без змін.