розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Донецької області від 28 січня 2016 року,

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 709 грн 36 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 4 306 грн 15 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 7 048 грн 25 коп., заборгованості з пені та комісії у розмірі 1 464 грн 04 коп., а також штрафів відповідно до умов договору (250 грн фіксована частина) та (640 грн 92 коп. процентна складова).

На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 23 січня 2008 року між банком та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого ПАТ КБ "ПриватБанк" надано ОСОБА_4 на платіжну картку грошові кошти у вигляді кредитного ліміту, сума якого визначена у розмірі 1 300 грн зі платою 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з невиконанням позивачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, ПАТ КБ "ПриватБанк" позовні вимоги просило задовольнити.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 01 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 28 січня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року скасовано та позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 23 січня 2008 року станом на 30 червня 2015 року в розмірі 4 306 грн 15 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 7 048 грн 25 коп., заборгованість з пені та комісії у розмірі 819 грн 02 коп., а всього - 12 173 42 коп.

У іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзіОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що строк дії картки сплив 31 грудня 2009 року, термін дії перевипущеної картки становить до 31 грудня 2011 року, а тому банк, звернувшись до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 17 серпня 2015 року, пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України у справах № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, № 6- 61цс14 від 18 червня 2014 року, № 6- 95цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-103цс14 від 24 вересня 2014 року, № 6-134цс14 від 01 жовтня 2014 року та № 6-167цс14 від 12 листопада 2014 року, виходив з того, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_4 здійснено 18 серпня 2012 року, у зв'язку з чим перебіг строку позовної давності перервався, дійшовши обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості у визначеному судом розмірі, розрахованому з урахуванням положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) та відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р (1275-2015-р) .

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.