Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Демяносова М.В., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом концерну "Міські теплові мережі" до ОСОБА_6 про визнання укладеною додаткової угоди до договору про надання послуг з централізованого опалення, підігріву питної води, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2015 року,

У квітні 2015 року концерн "Міські теплові мережі" звернувся до суду із позовом, на обґрунтування якого зазначав, що 01 травня 2013 року між сторонами було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та підігріву питної води, п. 7 якого передбачено, що плата за надані послуги за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показаннями згідно з пунктами 1013 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21липня 2005 року № 630 (630-2005-п) .

Оскільки умовами договору не було визначено будинкового та квартирного засобів обліку, а також інших умов, які впливають на розмір оплати за надані послуги, тому виникла необхідність в укладанні додаткової угоди. Відповідачеві було направлено текст додаткової угоди із запропонуванням її підписати, проте відповідач направив позивачеві протокол розбіжностей, зазначивши свої умови угоди. З умовами, запропонованими позивачем у протоколі розбіжностей, позивач не погоджується, оскільки вони суперечать наведеним вище Правилам, Методиці розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженій наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 (z1237-06) , та іншим нормативно-правовим актам.

Посилаючись на вимоги ст. ст. 641, 651, 631 ЦК України, Концерн просив суд визнати додаткову угоду до договору про надання послуг з централізованого опалення, підігріву питної води від 01 травня 2013 року укладеною в редакції, запропонованій концерном.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2015 року, позов задоволено частково.

Визнано додаткову угоду до договору про надання послуг з централізованого опалення, підігріву питної води від 01 травня 2013 року між концерном "Міські теплові мережі" в особі філії концерну "Міські теплові мережі" Оджонікідзевського району та ОСОБА_6 укладеною на таких умовах:

1. Внесено зміни до назви та тексту договору: Замість слів: "підігрів питної води" читати: "постачання гарячої води".

2. Змінено пункт 4 договору, виклавши його у наступній редакції: "4. Характеристика засобів обліку гарячої води і теплової енергії:

№ п/п Вид засобу обліку води і теплової енергії Тип засобу обліку води і теплової енергії Заводські номер Перше показання Місце встановлення Дата останньої держповірки приладу 1 Будинковий прилад обліку теплової енергії Суперком-01 -101300 3 на 04.12.2009 р. 408,08 Гкал., 22610,6 м3 Підвальне приміщення 1 кв. 2013 р. 2 Квартирний прилад обліку ГВПKB-1,5; Такт070662: 09201884 на 01.04.2014 р., 23 м3 37 м3 Кухня ванна 1 кв. 2014 р. 3 Квартирний прилад обліку на опалення Ultraheat 2 WR6088333 на 01.04.2014 р. 198,624 ГДж.с/узел 1 кв. 2014 р.

3. Змінено пункт 11 договору, виклавши його у наступній редакції:

"11.1. 3 моменту прийняття на комерційний облік квартирного приладу обліку теплової енергії на опалення (надалі прилад обліку на опалення), гарячої води (надалі прилад обліку гарячої води) нарахування за послуги централізованого опалення проводяться за показаннями приладів обліку. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання не допускається, крім випадків, передбачених договором.

Додатково до нарахувань за послуги централізованого опалення по приладу обліку на опалення Споживачу проводяться нарахування на опалення приміщень загального користування багатоквартирного житлового будинку.

11.2. Споживач в опалювальний період щомісячно, 25 числа, виконує зняття показань квартирних приладів обліку та надає Виконавцю відомість показань приладів обліку за адресою: вул. Сталеварів 1 (сектор з обліку наданих послуг) тел. 341108: 2333095 (філія концерну "МТМ" Орджонікідзевського району) не пізніше останнього дня звітного місяця.

11.3. При неподанні Споживачем Виконавцю відомості у зазначені строки (п. 11.2 додаткової угоди) кількість енергії на опалення визначаються за нормативами споживання або за показанням загально будинкового приладу обліку (при наявності).

Перерахунок за останній опалювальний сезон виконується протягом місяця після закінчення опалювального сезону, при умові надання споживачем до травня поточного року відомостей показань приладу обліку за період, в якому вони були відсутні.

11.4. Прилади обліку повинні експлуатуватися згідно з технічною документацією, відповідно до акту допуску до експлуатації приладу обліку (надалі акту).

Засоби обліку, встановлені у квартирі, підлягають періодичній повірці.

Періодична повірка засобів обліку проводиться у строк, що не перевищує одного місяця. За цей час споживач оплачує відповідні послуги у такому порядку:

з централізованого постачання гарячої води згідно із середньомісячними показаннями засобів обліку за попередні три місяці;

з централізованого опалення згідно із середньомісячними показаннями засобів обліку за попередній опалювальний період.

Відповідальність за експлуатацію і поточне обслуговування приладу обліку, збереження і цілісність розрахункових приладів обліку і пломб на них, несе Споживач.

При перевищенні періоду повірки приладу понад один місяць нарахування виконуються за нормою (нормативами), або за показаннями загальнобудинкового приладу обліку.

У разі несправності приладу обліку теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання або за показанням загальнобудинкового приладу обліку (при наявності).

11.5. Споживач повинен повідомити Виконавця про показання приладу обліку на момент його виходу з ладу.

При несвоєчасному повідомленні споживачем про порушення режимів та умов роботи приладу обліку, або про його вихід з ладу, прилад вважається таким, що вийшов з ладу з дати останньої перевірки Виконавцем, але не раніше початку поточного опалювального сезону. У цьому разі обсяги теплової енергії на опалення визначаються Виконавцем за нормативами споживання або за показанням загально будинкового приладу обліку (при наявності).

11.6. Прилад обліку вважається таким, що вийшов з ладу, у випадках:

порушення пломб на устаткуванні приладу обліку, ліній електричних зв'язків;

механічного пошкодження засобів і елементів приладу обліку;

роботи приладу обліку за межами норм точності згідно з паспортними даними приладу обліку.

11.7. Після відновлення технічного стану приладу обліку до рівня, який відповідає проекту на встановлення приладу обліку, допуск його в експлуатацію здійснюється представником Виконавця у присутності Споживача, про що складається акт.

11.8. Нарахування за опалення місць загального користування виконуються згідно з Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 359 від 31 жовтня 2006 року (z1237-06) "Про затвердження "Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення":

максимальна витрата теплової енергії на опалення МЗК в місяць, яка припадає на квартиру, в якій встановлено квартирний прилад обліку теплової енергії, становить: 0,51 Гкал.

орієнтовний розмір плати в місяць за теплову енергію (МЗК) становить 181,63 грн в місяць і коригується в наданих рахунках з врахуванням фактичних годин постачання послуги в місяць та фактичної температури зовнішнього повітря.

11.9. Споживач зобов'язаний підтримувати у приміщеннях квартири нормативний температурний режим та, відповідно до узгодженого проекту на встановлення приладу обліку, підтримувати у належному стані теплоізоляцію огороджувальних конструкцій, які відокремлюють квартиру Споживача від сусідніх приміщень житлового будинку.

11.10. У разі недодержання Споживачем вимог п. 11.9 та зниження внаслідок цього нормативної температури повітря у суміжних квартирах сума перерахунку за невідповідність кількісних і якісних показників послуг по цих квартирах відшкодовується Споживачем у термін 20 днів з дати отримання повідомлення-розрахунку Виконавця".

4. Змінено пункт 19.4. договору, виклавши його у наступній редакції:

"19.4. контролювати установлені міжповіркові інтервали засобів обліку".

5. Всі інші умови договору, не охоплені даною додатковою угодою залишаються незмінними та сторони підтверджують по ним свої зобов'язання.

6. Вищевказані умови додаткової угоди набирають чинності з дня набрання рішенням суду законної сили".

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що внесення змін до договору від 01 травня 2013 року додатковою угодою фактично зумовлено встановленням відповідачем квартирного приладу обліку тепла і всі зміни зводяться до приведення договору від 01 травня 2013 року до цих нових умов, а саме: визначення умов оплати та експлуатації відповідачем квартирного приладу обліку тепла, а відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. 627 ЦК України та ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій в повній мірі погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте рішення судів першої та апеляційної інстанцій зазначеним вимогам норм процесуального права не відповідають.

Судами встановлено, що між концерном "Міські теплові мережі" (виконавець) та ОСОБА_6 (споживач) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та підігріву води від 01 травня 2013 року. Відповідно до умов договору виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві послуги з централізованого опалення та підігріву води, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Згодом відповідачем у своїй квартирі був встановлений квартирний прилад обліку ГВП (КВ-1,5; Такт) та квартирний прилад обліку на опалення (Ultraheat 2WR), що підтверджується актом уведення в експлуатацію від 01 квітня 2014 року.

Після встановлення квартирного приладу обліку тепла позивач почав додатково нараховувати відповідачу оплату за МЗП (місця загального користування), проти чого останній заперечував. Внаслідок чого позивач листом від 30 січня 2015 року надіслав на адресу ОСОБА_6 додаткову угоду до договору про надання послуг з централізованого опалення та підігріву питної води від 01 травня 2013 року з проханням повернути один примірник додаткової угоди до концерну "Міські теплові мережі". Вказану додаткову угоду було підписано ОСОБА_6 з протоколом розбіжностей від 17 березня 2015 року, який надіслано на адресу концерну "Міські теплові мережі".

Підставою для змін до договору від 01 травня 2013 року стало встановлення відповідачем квартирного приладу обліку тепла, внаслідок чого змінилися умови оплати, оскільки укладений договір від 01 травня 2013 року передбачав оплату відповідачем послуг з наданням тепла на підставі показань лише будинкового приладу обліку теплової енергії, а після встановлення відповідачем квартирного приладу обліку тепла змінилася формула оплати, оскільки при визначенні оплати тепер необхідно брати показання як квартирного приладу обліку тепла, так і будинкового.

Принцип свободи договору закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК України, який полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежним.

У тих випадках, коли актом цивільного законодавства передбачена обов'язковість положень цього акта для сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч. 3 ст. 6 ЦК України). Так, ст. ст. 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачають обов'язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (529-2009-п) .

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19- 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (529-2009-п) убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

У разі такої відмови, виходячи з положень ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України виконавець послуг вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту судом на підставі ч. 3 ст. 6 ЦК України, шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії. Закон України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) (далі - Закон № 1875 - IV від 24 червня 2004 року (1875-15) ) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. ЦК України (435-15) у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України (435-15) визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України (435-15) разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 " Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" (529-2009-п) (далі - постанова № 529).

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 (529-2009-п) убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

Разом з тим судове рішення не містить висновків щодо відповідності запропонованого концерном "Міські теплові мережі"договору на надання житлово-комунальних послуг типовому договору, у той час як установлення цього факту є реалізацією зазначених матеріальних норм права.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст. ст. 212, 214, 303 ЦПК України (1618-15) порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.