головуючого Демяносова М.В., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристичний клуб", ОСОБА_7 про визнання договору частково недійсним та стягнення коштів, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристичний клуб" на рішення апеляційного суду Полтавської області від 29 жовтня 2015 року,

У травні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристичний клуб" (далі ТОВ "Туристичний клуб"), ОСОБА_7, в якому просив суд визнати частково недійсними такі пункти договору № К180/141027-1 про туристичне обслуговування від 28 жовтня 2014 року, як п 3.3 в частині необхідності сплати Турсубагенту, Турагенту та Туроператору понесених ними витрат на послуги в разі неотримання візи, п. 4.1 в частині необхідності в разі відмови від договору подання заяви в письмовій формі, п. 4.2 в частині встановлення розміру фактично понесених витрат залежно від строку відмови від договору у випадку відмови від договору в разі відмови від видачі візи; стягнути з відповідачів на його користь в солідарному порядку 10 117 грн 30 коп.

На обґрунтування позовних вимог вказував, що 28 жовтня 2014 року між ним та ТОВ "Туристичний клуб", від імені якого діяла ОСОБА_7, було укладено договір про туристичне обслуговування, за умовами якого товариство зобов'язалося забезпечити бронювання та надати йому туристичні послуги у формі туристичного туру до Австралії в період з 10 по 19 грудня 2014 року з проживанням в готелі та оформленням візи.

На виконання умов договору від 30 жовтня 2014 року він оплатив ОСОБА_7 грошову суму в розмірі 55 270 грн та надав усі копії документів для оформлення візи, однак 03 грудня 2014 року його було повідомлено про те, що йому відмовлено у наданні візи до Австралії, у зв'язку з чим він не міг скористатися туристичними послугами та змушений був відмовитися від договору.

16 грудня 2014 року ОСОБА_7 повернула йому 45 153 грн, іншу частину коштів відповідачі не повертають, мотивуючи тим, що понесли витрати на суму 10 117 грн 30 коп., однак будь-яких документів, що підтверджують понесення цих витрат, йому надано не було.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Туристичний клуб" на користь ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1 261 грн 70 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 29 жовтня 2015 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 вересня 2015 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Туристичний клуб" на користь ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 10 117 грн 30 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Туристичний клуб" просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеним обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують понесені туроператором витрати лише частково, тому сума стягнутих грошових коштів має бути зменшена та підлягає стягненню у розмірі 1 261 грн 70 коп. Також, оскільки умови укладеного сторонами договору на туристичне обслуговування не суперечать нормам чинного законодавства, суд не знайшов підстав для визнання їх частково недійсними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки неможливо зробити висновок про фактичне понесення відповідачем витрат на оплату туру саме стосовно особи позивача, які б підтверджувалися належними та допустимими доказами, а тому з ТОВ "Туристичний клуб" на корить позивача необхідно стягнути грошові кошти в сумі 10 117 грн 30 коп. Крім того, підстав для солідарної відповідальності ТОВ "Туристичний клуб" і ФОП ОСОБА_7 як турагента немає, оскільки остання здійснювала лише посередницьку діяльність.

Зазначені висновки апеляційного суду відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28 жовтня 2014 року між ТОВ "Туристичний клуб", (далі Туроператор), від імені, за рахунок та за дорученням якого на підставі агентського договору діє ТОВ "Туристична компанія "ПЗН" (далі Турагент), від імені якого, за рахунок та за дорученням якого на підставі субагентського договору діє ФОП ОСОБА_7, далі Турсубагент, з одного боку, та ОСОБА_6, з іншого боку, укладено договір № К180/141027-1 про туристичне обслуговування.

Відповідно до п. 6.1.1 договору вартість туристичних послуг складає 55 270 грн.

З рахунку-фактури від 30 жовтня 2014 року № 26603 вбачається, що до сплати ОСОБА_6 підлягає 49 807 грн 17 коп. за туристичні послуги, що надаються ТОВ "Туристична компанія "ПЗН".

З рахунку-фактури від 03 листопада 2014 року № 26603-2 вбачається, що до сплати ОСОБА_6 підлягає 2 172 грн 95 коп. за туристичні послуги, що надаються ТОВ "Туристична компанія "ПЗН".

Згідно з розрахунковою квитанціїєю для готівкових розрахунків від 30 жовтня 2015 року № К 180/141027-1 ФОП ОСОБА_7 прийняла від ОСОБА_6 55270 грн.

03 грудня 2014 року позивачу стало відомо про відмову у наданні йому візи до Австралії, у зв'язку з чим він не мав можливості скористатися туристичними послугами та відмовився від туру.

Відповідно до видаткового касового ордера від 16 грудня 2014 року ТА "Поїхали з нами" (ФОП ОСОБА_7) повернуто ОСОБА_6 кошти, сплачені за тур, через ануляцію туру в сумі 45 153 грн.

За змістом положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Статтями 901, 903 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України).

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 212 ЦПК України).

Враховуючи вищезазначені положення норм матеріального та процесуального закону, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що понесено витрати на оплату туру стосовно ОСОБА_6 на суму у розмірі 10 117 грн 30 коп.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд з дотриманням положень ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними правовими висновками, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 212, 303, 304 ЦПК України, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно із ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи недопустимо.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скаргапідлягає відхиленню, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ