розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2015 року,

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору від 23 листопада 2007 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 15 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення цих коштів до 22 листопада 2010 року.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитногодоговору утворилася заборгованість, розмір якої станом на 19 листопада 2014 року становив 59 978,58 грн. і складався з: 5 037,92 грн. - заборгованості за кредитом, 4 275 грн. - заборгованості з комісії за користування кредитом, 3 526,04 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом, 47 139,62 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 18 травня 2008 року на користь банку з ОСОБА_3 було стягнуто 29 736,53 грн. Таким чином, позивач просив стягнути на його користь заборгованість у розмірі 30 242,05 грн.

Заочним рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 12 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України, оскільки рішення апеляційного суду в іншій частині ПАТ КБ "ПриватБанк" не оскаржується, тому не є предметом касаційного перегляду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суду апеляційної інстанції виходив із того, що нарахування процентів за користування кредитом, комісії та пені після закінчення строку дії договору законом не передбачено. Крім того, судовим рішенням вся кредитна заборгованість стягнута, тобто договірні правовідносини між сторонами припинились.

Проте, з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 23 листопада 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 15 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення цих коштів до 22 листопада 2010 року.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 26 березня 2012 року, ухваленим у справі № 1909/507/2012 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 23 листопада 2007 року у розмірі 39 310,19 грн., з яких: 12 210,85 грн. - заборгованість за кредитом, 3 526,04 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 4 275 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 19 298,30 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, яка нарахована за період з 23 листопада 2007 року по 22 листопада 2011 року.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2012 року рішення суду першої інстанції змінено, зменшено суму стягнення в частині пені за період з 20 лютого 2011 року по 20 лютого 2012 року до 9 724,64 грн. (а. с. 7).

Із розрахунку заборгованості у даній справі вбачається, що станом на 19 листопада 2014 року заборгованість ОСОБА_3 становила 59 978,58 грн. і складалася з: 5 037,29 грн. - заборгованості за кредитом, 4 275 грн. - заборгованості з комісії за користування кредитом, 3 526,04 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом та з часу ухвалення вказаного вище рішення продовжувалося нарахування пені і її розмір склав 47 139,62 грн.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У ст. 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, пунктом 4.1. кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-яких зобов'язань, передбачених пунктами 2.2.2., 2.2.3. даного договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов'язується сплачувати банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні.

У відповідності до частин 1 та 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що нарахування пені після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання не передбачено.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується від першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконане.

Як загальна, так і спеціальна позовна давність має диспозитивний, а не імперативний характер застосування.

Норми ч. 3 ст. 267 ЦК України поширюються як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, лише за наявності заяви сторони може застосовуватися позовна давність як загальна, так і спеціальна.

Разом з тим, відповідач в суді першої інстанції подав заяву про застосовування позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57 - 60, 131 - 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212 - 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, суд апеляційної інстанцій у порушення вимог статей 213, 214, 303, 304 ЦПК України на вищенаведені положення закону та обставини справи уваги не звернув, не дослідив усіх доказів, які містяться у матеріалах справи, не перевірив розрахунок заборгованості по пені, наданий позивачем, зокрема не встановив період, за який позивачем нараховано пеню та її розмір; не звернув уваги, що попереднім рішенням пеня була стягнута по 20 лютого 2012 року, а банк заявив до стягнення заборгованість по пені за інший період, який він визначив з 07 лютого 2012 року по 19 листопада 2014 року, однак суд відмовив в задоволенні цих позовних вимог. Таким чином, спір в цій частині позовних вимог не вирішено.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене апеляційним судом рішення - скасуванню в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 21 жовтня 2015 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення пені скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.