розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до прокуратури Святошинського району м. Києва, третя особа: Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби м. Києва, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок бездіяльності прокуратури Святошинського району м. Києва за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 3 березня 2015 року на підприємстві проведено обшук співробітниками фіскальної служби Святошинського району м. Києва, після якого ним виявлено зникнення картки пам'яті, так як на місці злочину лежала лише розірвана обгортка. 13 березня 2015 року він подав заяву про злочин до прокуратури м. Києва, до якої було прикріплено обгортку з карти пам'яті, що в подальшому повинна була бути речовим доказом. Після цього він звернувся до Святошинського районного суду з вимогою стосовно внесення відомостей до ЄРДР щодо неправомірної діяльності співробітників СУФР Святошинського району ГУ ДФС м. Києва та скоєння крадіжки, яка мала місце під час проведення обшуку. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2015 року зобов'язано прокуратуру Святошинського району м. Києва внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування. Проте, про вчинення прокуратурою відповідних процесуальних дій його повідомлено не було, до цього часу відомості не внесені, відповідно досудове розслідування не розпочато.

Ураховуючи вищевикладене просив суд стягнути за рахунок державного бюджету на його користь завдану йому прокуратурою Святошинського району у м. Києві моральну шкоду в розмірі 9 993 123 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбаченої в чч. 1-5 цієї норми, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до ч. 1 яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Згідно з п. 3 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Статтею 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так, суд першої інстанції, відмовляючи в позові, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із відсутності підстав для задоволення позову, оскільки для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до ст. ст. 1166, 1167, 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу прокуратури, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, які підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов'язком позивача (ст. ст. 10, 60 ЦПК України). Сам факт неприйняття прокуратурою процесуального рішення не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.