розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: органи опіки та піклування районних адміністрацій Запорізької міської ради в Жовтневому районі м. Запоріжжя та в Шевченківському районі м. Запоріжжя, про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину.

В обґрунтування позову зазначив, що з 30 серпня 2008 року до 3 лютого 2014 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 Під час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом з ним та знаходиться на його утриманні. Відповідач добровільно не надає матеріальної допомоги на утримання сина, хоча має таку можливість та зобов'язана це робити.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи із 6 березня 2014 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з 1 квітня 2015 року і до повноліття дитини.

Вирішено питання судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2015 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що фактично малолітній син сторін мешкає з батьком (позивачем), що відповідно надає останньому право на стягнення аліментів з відповідача.

Фактичне проживання дитини разом із батьком підтверджується актом обстеження умов проживання ОСОБА_1 від 25 травня 2015 року, складеним відділом у Жовтневому районі служби у справах дітей Запорізької міської ради, актом обстеження умов проживання ОСОБА_2 від 19 травня 2015 року, складеним відділом у Шевченківському районі служби у справах дітей Запорізької міської ради, актом про фактичне проживання від 20 травня 2015 року, складеним Центром обслуговування абонентів № 2 КП "Основаніє" та довідками зі спортивних та дошкільних закладів, відповідно до яких ОСОБА_1 приводить та забирає дитину з дитячого садочку, з батьком дитина відвідує спортивні секції, квитанціями, з яких убачається, що позивач витрачає кошти на утримання та лікування сина.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Приписами ст. 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Встановивши зазначені обставини та керуючись вказаними вище нормами закону, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.