розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, товариства з обмеженою відповідальністю "Жан" про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю "Жан", ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, в інтересах яких діє ОСОБА_10, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 12 листопада 2015 року,

У червні 2013 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, товариства з обмеженою відповідальністю "Жан" (далі - ТОВ "Жан"), обґрунтовуючи вимоги тим, що 18 вересня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11216881000, згідно з умовами якого останній отримав грошові кошти у розмірі 193 000 доларів США зі сплатою 11,2 % річних терміном до 18 вересня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором того ж дня між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ТОВ "Жан" було укладено договори поруки з кожним окремо, згідно з умовами якого поручителі зобов'язалися перед банком відповідати за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань. 08 грудня 2011 року між публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), яке є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого позивач набув прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами та замінив ПАТ "УкрСиббанк" як кредитора у зазначених зобов'язаннях. У зв'язку із неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань станом на 29 квітня 2013 року виникла заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 1 894 860 грн 38 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 1 416 852 грн 61 коп., у тому числі прострочена - 427 241 грн 92 коп.; заборгованість за процентами - 478 007 грн 78 коп., у тому числі прострочена - 261 297 грн 24 коп., яку позивач просив стягнути на його користь солідарно з відповідачів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ТОВ "Жан", ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 18 вересня 2007 року № 11216881000 у розмірі 1 894 860 грн 38 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 12 листопада 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2014 року змінено та позов задоволено частково. Стягнуто на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором від 18 вересня 2007 року № 11216881000, яка станом на 29 квітня 2013 року становить 237 064 долари 98 центів США, що за курсом НБУ 7,993 грн за один долар США еквівалентно 1 894 860 грн 38 коп., та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 177 261 долар 68 центів США, що еквівалентно 1 416 852 грн 61 коп.; заборгованості за процентами - 59 803 долари 30 центів США, що еквівалентно 478 007 грн 78 коп., солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за договором поруки від 18 вересня 2007 року № 142039; солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за договором поруки від 18 вересня 2007 року № 142037; солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 за договором поруки від 18 вересня 2007 року № 142038; солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 за договором поруки від 18 вересня 2007 року № 142040; солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_8 за договором поруки від 18 вересня 2007 року № 142062; солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_9 за договором поруки від 18 вересня 2007 року № 142064; солідарно з ОСОБА_3 та ТОВ "Жан" за договором поруки від 18 вересня 2007 року № 142065. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ТОВ "Жан", в інтересах яких діє ОСОБА_10, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Встановлено, що з 18 вересня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11216881000, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 193 000 доларів США терміном до 18 вересня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,2 % річних.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором 18 вересня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", було укладено окремі договори поруки із: ОСОБА_5 № 142037, ОСОБА_6 № 142038, ОСОБА_4 № 142039, ОСОБА_11 № 142040, ОСОБА_8 № 142062, ОСОБА_9 № 142064, ТОВ "Жан" № 142065.

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк", яке є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно з умовами якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за вищевказаним кредитним договором (а. с. 59-61 т. 1, а. с. 19-45 т. 2).

У березні 2013 року банк направив позичальнику та усім поручителям досудові вимоги про необхідність погашення заборгованості, в яких одночасно повідомив про укладення 08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором (а. с. 41-54 т. 1).

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 29 квітня 2013 року заборгованість за кредитним договором становить 1 894 860 грн 38 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 1 416 852 грн 61 коп., у тому числі прострочена - 427 241 грн 92 коп.; заборгованість за процентами - 478 007 грн 78 коп., у тому числі прострочена - 261 297 грн 24 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з нього та поручителів.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині порядку стягнення коштів, апеляційний суд виходив із того, що з кожним поручителем укладено окремий договір поруки, тому вони не є солідарними боржниками між собою, кожен із них відповідає солідарно тільки з боржником.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на вимогах норм матеріального права.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК Україникредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

У п. п. 11, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Заперечуючи проти позову, відповідачі зазначали, що не погоджуються із наданим банком розрахунком заборгованості, оскільки зобов'язання за спірним кредитним договором повністю виконано первісному кредитору, у тому числі й за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки; та заявляли клопотання про призначення судово-економічної експертизи для визначення дійсного розміру заборгованості, а також про витребування доказів про рух коштів, зокрема, розгорнутий розрахунок заборгованості, починаючи з дати передачі ПАТ "УкрСиббанк" права вимоги ПАТ "Дельта Банк".

Статтею 212 ЦПК України визначено, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 212, 303, 316 ЦПК Українине сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, належним чином не дослідив, у якому розмірі до перейшло ПАТ "Дельта Банк" право вимоги за договором кредиту від 18 вересня 2007 року № 11216881000 та стягнувши заборгованість за кредитним договором у визначеному позивачем розмірі, обмежився лише посиланнями на її обґрунтованість та ненадання відповідачами свого розрахунку, при цьому не встановив та у рішенні не зазначив період, за який здійснюється стягнення, з чого складається сума заборгованості, яка стягується, не надав оцінки правильності чи хибності розрахунку заборгованості, наданого позивачем, і власних розрахунків цієї суми не навів.

Таким чином, апеляційний суд не сприяв повному та всебічному розгляду справи відповідно до положень ст. 10 ЦПК України, не обговорив питання про можливість призначення у справі експертизи для з'ясування дійсного розміру кредитної заборгованості, не надав відповідної правової оцінки доказам на підтвердження заборгованості, належним чином своє рішення в цій частині не мотивував.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для солідарного стягнення кредитної заборгованості з поручителів згідно з вимогами ч. 3 ст. 554 ЦК України, оскільки ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів.

Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року в справі № 6-185цс14.

Крім того, колегія суддів не може погодитися із висновками апеляційного суду в частині позовних вимог до поручителя ТОВ "Жан", виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (v0002700-09) , вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за ч. ч. 1 і 2 ст. 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) (ст. 17) або ГПК України (1798-12) (ст. 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

В абзаці 3 п. 15 вказаної постанови роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково прийняв до розгляду позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Жан" про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув уваги на вищевказані вимоги законодавства й допущених місцевим судом порушень відповідно до вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України не усунув.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.