розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл спадкового майна в натурі, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування майном, що перебуває у спільній частковій власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько ОСОБА_5 Після його смерті відкрилася спадщина, яку за законом прийняли він та ОСОБА_4 До спадкового майна входили садовий будинок з відповідними будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на території Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області, загальною вартістю 650 000 грн, земельна ділянка площею 0,0615 га, на якій розташований вказаний вище будинок, а також земельна ділянка площею 0,128 га, розташована у с. Гора Бориспільського району Київської області. На зазначене майно 06 жовтня 2014 року сторони отримали свідоцтва про право на спадщину за законом по Ѕ частки кожний. Проте дійти згоди щодо розподілу та користування спадковим майном у добровільному порядку вони з відповідачем не можуть, крім того, між ними склалися неприязні стосунки, нормалізувати які не вбачається можливим. Посилаючись на викладене, позивач просив виділити йому у власність земельну ділянку розміром 0,0615 га та садовий будинок, що розташовані по АДРЕСА_1; припинити право власності ОСОБА_4 на відповідну частку вказаних садового будинку та земельної ділянки; стягнути з нього на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі 88 400 грн; виділити ОСОБА_4 у власність земельну ділянку розміром 0,128 га, розташовану у с. Гора Бориспільського району Київської області, вартістю 473 200 грн, припинивши його право власності на неї.

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, у якому, керуючись ч. 3 ст. 358 ЦК України, просила встановити порядок володіння та користування майном, що перебуває у спільній частковій власності, зокрема виділити їй у постійне володіння та користування у вищевказаному садовому будинку літню кімнату № 7, площею 9,3 кв. м; а ОСОБА_3 літню кімнату "8", площею 12,8 кв. м; котельну площею 46,4 кв. м; веранду "2" площею 6,5 кв. м; гостьову "3", площею 30,1 кв. м; сауну "4", площею 4,4 кв. м; санвузол "5", площею 5,0 кв. м; хол "6", площею 12,4 кв. м; сарай "Б". Огорожу № 1-4, колонку питну - І, вигрібну яму - II, вимощення - III залишити у спільному користуванні її та ОСОБА_3

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року у задоволенні позовів відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 листопада 2015 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено. В порядку розподілу спадкового майна виділено ОСОБА_3 у власність садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 загальною вартістю 1 348 878 грн. Виділено ОСОБА_4 у власність земельну ділянку розміром 0,128 га, розташовану за адресою: с. Гора Бориспільського району Київської області, вартістю 673 905 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію у розмірі 337 486 грн 50 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду повністю й залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_3, скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Установлено, що 25 вересня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1656 (а. с. 70).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину від 06 жовтня 2014 року, зареєстрованих у реєстрі за № 1-1288, № 1-1290, № 1-1294, № 1-1296 та № 1-1298, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли спадщину після померлого ОСОБА_5 по Ѕ частки наступного майна: садового будинку, розташованого по АДРЕСА_1; земельної ділянки площею 0,0615 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої за тією ж адресою; земельної ділянки площею 0,128 га, що розташована у с. Гора Бориспільського району Київської області, право власності на яке за ними було зареєстровано того ж дня (а. с. 8-16, 57-60).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 25 травня 2015 року № 14-05/025-15 дійсна (ринкова) вартість земельної ділянки з розташованими на ній будівлями і спорудами, що знаходяться АДРЕСА_1 Київської області, на даний час становить 1 348 878 грн, дійсна (ринкова) вартість земельної ділянки, розташованої на розі АДРЕСА_2 Київської області, - 673 905 грн.

Технічно розділити в натурі між двома співвласника садовий будинок з відповідними будівлями і спорудами, що розташовані АДРЕСА_1 Київської області, в існуючому об'ємі та площі забудови в рівних частинах, які відповідали б чинним будівельним нормам, є неможливим (а. с. 117-132).

Відмовляючи в задоволенні первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив із того, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. ст. 364, 365 ЦК України та, з урахуванням наданих суду доказів і відсутності внесених на депозитний рахунок суду коштів, не вбачав підстав для поділу спадкового майна. При цьому суд відхилив запропонований ОСОБА_4 варіант порядку володіння та користування спірним майном, оскільки розмір приміщень не відповідає розміру часток сторін у спірному майні, а також у порядку володіння та користування взагалі не зазначено варіант щодо земельної ділянки, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_3, виходячи із того, що між сторонами склалися конфліктні відносини, будинок в натурі поділити неможливо, ОСОБА_4 перебувала в шлюбі із спадкодавцем близько чотирьох місяців, а ОСОБА_3 є сином спадкодавця та тривалий час користувався садовим будинком, який належав померлому. З таких же підстав суд дійшов висновку про відмову в позові ОСОБА_4

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам нормам матеріального права та ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Поняття спільної часткової власності викладено у ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 ЦК України.

Положеннями ст. ст. 364, 367 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, яке є у спільній частковій власності, у натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Крім того, у п. п. 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 (v0007700-91) "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок"роз'яснено, що під час вирішення спорів про виділення часток майна в натурі суди повинні враховувати, що виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212, 303, 316 ЦК України повно, всебічно та об'єктивно встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, правильно виходив із того, що спірний садовий будинок є неподільним майном та згідно із законом є неможливим виділ у натурі часток позивачів із спільного майна, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача грошової компенсації (яку ОСОБА_3 було внесено на депозит для передачі ОСОБА_4.), із припиненням права власності відповідача на цю частину квартири після отримання такої компенсації.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, викладених у оскаржуваному рішенні апеляційного суду, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.