розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про вселення, виселення та зобов'язання не перешкоджати у виділенні будинку та користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2015 року,

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду указаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, та остаточно просила:

- вселити її в належні їй 2/5 частини будинку АДРЕСА_1, які складаються з приміщення 1-5, житловою площею 22,4 кв. м;

- виселити відповідачів з вищезазначеної частини будинку;

- зобов'язати відповідачів не перешкоджати у виділенні їй в натурі 2/5 частини вказаного будинку і у виділенні їй 2/5 частини земельної ділянки для обслуговування цього будинку, а також у встановленні огорожі згідно з варіантом розподілу земельних ділянок між співвласниками вказаної будівлі, а саме: нею та ОСОБА_4;

- зобов'язати відповідачів не перешкоджати їй у користуванні спірною частиною будинку і земельною ділянкою.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 03 лютого 2004 року їй належить 2/5 частини спірного будинку, а згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27 лютого 2007 року після смерті ОСОБА_8 3/5 частини зазначеного будинку зареєстровано за її сином - відповідачем ОСОБА_4

Вказала, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2008 року, яке ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 березня 2009 року залишено без змін, було задоволено її позов до ОСОБА_4 про розподіл спільної часткової власності в натурі та виділено їй в натурі 2/5 частини будинку, яке складається з приміщення 1-5 житловою площею 22,4 кв. м, та 2/5 частини земельної ділянки площею 251,4 кв. м.

Посилаючись на те, що відповідачі у добровільному порядку не бажають виконувати вказане вище рішення суду, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2013 року уточнені позовні вимоги задоволено.

Вселено ОСОБА_3 в належні їй 2/5 частини будинку АДРЕСА_1 які складаються з: приміщення 1-5, житловою площею 22,4 кв. м.

Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з належних ОСОБА_3 2/5 частини будинку АДРЕСА_1 які складаються з: приміщення 1-5, житловою площею 22,4 кв. м.

Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не перешкоджати у виділенні ОСОБА_3 в натурі 2/5 частини будинку АДРЕСА_1 площею 251,4 кв. м, які складаються з: приміщення 1-5, житловою площею 22,4 кв. м.

Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не перешкоджати у виділенні ОСОБА_3 2/5 частини земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 251,4 кв. м, у встановленні огорожі згідно з варіантом розподілу земельних ділянок між співвласниками будівлі: ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не перешкоджати ОСОБА_3 у користування 2/5 частини будинку АДРЕСА_1 які складаються з: приміщення 1-5, житловою площею 22,4 кв. м та 2/5 частини земельної ділянки, площею 251,4 кв. м будинку АДРЕСА_1

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2013 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачі створюють позивачці перешкоди у виділенні та здійсненні права користування належною їй частиною будинку і земельною ділянкою, не надають можливості вселитись у належну їй частину будинку та користуватись належними їй нерухомим майном і земельною ділянкою.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Третьою одеською державною нотаріальною конторою 03 лютого 2004 року за реєстровим № 3-231 та зареєстрованого 26 лютого 2004 року в КП "ОМБТІ та РОН" під № 14607 стр. 21 кн. 139, ОСОБА_3 належить 2/5 частини житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1

27 лютого 2007 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_8 на інші 3/5 частини вказаного житлового будинку (а. с. 7, т. 1).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 березня 2009 року та ухвалою Верховного Суду України від 30 жовтня 2009 року, задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл спільної часткової власності в натурі, а саме: виділено позивачці в натурі 2/5 частини спірного будинку, які складаються з приміщень: 1-5, житловою площею 22,4 кв. м, та виділено їй в натурі 2/5 частини земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 251,4 кв. м з відповідними межами розподілу (а. с. 6-8, т. 1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що відповідачі її права на виділені частини будинку та земельної ділянки не визнають, від виконання вищевказаного судового рішення, яке набрало законної сили, ухиляються.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до вимог ст. ст. 150, 155 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Жилі будинки (квартири), що є в приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

За приписами п. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

З огляду на вказане вище колегія суддів касаційного суду вважає, що суди попередніх інстанцій, правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2008 року, яке є чинним, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргуОСОБА_5 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 серпня 2015 року залишити без змін.