розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 02 грудня 2015 року,

У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") в особі філії "Південне регіональне управління" ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути з відповідача як поручителя за відповідним договором на свою користь заборгованість у сумі 262 622 грн 76 коп., яка утворилася у зв'язку з невиконанням позичальником належним чином взятих за кредитним договором зобов'язань.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 10 квітня 2008 року між ним та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 08-113-aisp-2008, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 12 530 доларів США терміном до 09 квітня 2013 року. На забезпечення виконання позичальником взятих за кредитним договором зобов'язань того ж дня між банком та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 укладено договір поруки, а 09 січня 2009 року між банком та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 укладено договір поруки. Зазначив, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість та рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2012 року стягнуто зі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на користь банку заборгованість, яка утворилася станом на 23 лютого 2011 року, у сумі 63 057 грн 40 коп. Оскільки станом на 18 червня 2013 року позичальник не погасив вищевказаної заборгованості за кредитом, то утворилася заборгованість за процентами та пеня у загальному розмірі 262 622 грн 76 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача як поручителя за вказаним договором поруки.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором від 10 квітня 2008 року у розмірі 169 543 грн 22 коп., із яких: поточна заборгованість за кредитом - 25 238 грн 78 коп.; прострочена заборгованість за кредитом - 33 617 грн 20 коп.; поточна заборгованість за процентами - 493 грн 49 коп.; прострочена заборгованість за процентами - 25 422 грн 14 коп.; пеня за прострочення заборгованості за кредитом та процентами - 84 771 грн 61 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 02 грудня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Проте рішення апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає.

Судом установлено, що 10 квітня 2008 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит"", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 08-113-aisp-2008, згідно з яким остання отримала у тимчасове користування кредит у сумі 12 530 доларів США на придбання автомобіля "Mitsubishi Colt" зі сплатою процентів у розмірі, передбаченому розділом 4 договору, та з кінцевим терміном повернення 09 квітня 2013 року.

Також між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_5 укладено додаткові угоди до вказаного кредитного договору, а саме: від 09 січня 2009 року № 1; від 23 січня 2009 року № 2; від 19 лютого 2009 року № 3; від 11 серпня 2009 року № 4.

Зокрема, установлено, що останньою угодою внесено зміни до п. 3.3 кредитного договору, а саме: позичальник зобов'язався щомісячно в термін із 01 до 10 числа здійснювати погашення заборгованості за кредитом у розмірі 97,81 доларів США та нарахованими процентами відповідно до графіка зниження розміру заборгованості; повне виконання зобов'язань не пізніше 09 квітня 2016 року.

09 січня 2009 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 укладено договір поруки, відповідно до якого останній у випадку невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором відповідає перед кредитором солідарно з боржником. При цьому п. 6.2 договору визначено дату набрання договором чинності - 10 квітня 2013 року.

У зв'язку з невиконанням належним чином позичальником взятих за кредитним договором зобов'язань станом на 23 лютого 2011 року утворилася заборгованість.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2012 року зі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стягнуто солідарно на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором № 08-113-aisp-2008 у розмірі 63 057 грн 40 коп. Вказане рішення станом на час розгляду справи у суді не виконано.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд виходив із того, що п. 4.4 договору поруки передбачено, що внесення змін і доповнень до кредитного договору, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без узгодження з поручителем.

09 і 23 січня, 19 лютого і 11 серпня 2009 року між позичальником і банком без участі поручителя ОСОБА_4 укладено додаткові угоди № № 1-4, за якими зменшено розмір щомісячних ануїтентних платежів і розміри процентної ставки за кожний рік користування кредитними коштами, але відстрочене виконання основного зобов'язання, що призвело до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами.

Так, апеляційний суд вважав, що додатковою угодою від 09 січня 2009 року № 1 передбачено сплату позичальником у період із 10 квітня до 01 жовтня 2014 року процентів у розмірі 10 % замість зазначених у договорі поруки від 09 січня 2009 року 7,8 %; додатковою угодою від 23 січня 2009 року № 2 збільшено період нарахування та сплати процентів до 09 квітня 2016 року у розмірі 7,8 % та щомісячних ануїтентних платежів до цієї ж дати, у той час, коли датою виконання основного зобов'язання, що зазначено у договорі поруки, є 09 квітня 2015 року; додатковими угодами від 19 лютого і 11 серпня 2009 року № № 3, 4 закріплено відстрочення виконання зобов'язань до 09 квітня 2016 року, у тому числі зі сплатою підвищених процентів у розмірі 16,77 % за порушення умов та порядку внесення ануїтентних платежів.

Установивши, що після підписання додаткових угод до кредитного договору сторони не внесли відповідних змін та доповнень до договору поруки від 09 січня 2009 року згідно з положеннями п. 4.4, апеляційний суд із врахуванням вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України дійшов висновку про припинення дії договору поруки від 09 січня 2009 року ще до настання взятого на себе обов'язку поручителя відповідати, починаючи з 10 квітня 2013 року, за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, та внаслідок цього - відмову у задоволенні позову.

Однак із вказаними висновками погодитися не можна з огляду на наступне.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зі справи вбачається, що на а. с. 211, 212 міститься рішення Заводського районного суду м. Миколаєві від 11 лютого 2014 року, ухвалене у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", ОСОБА_6, ОСОБА_5 про визнання договору поруки недійсним, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2014 року (а. с. 213, 214), яким у задоволенні цього позову відмовлено.

Так, вказаним рішенням установлено обставини, які у силу вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України не доказуються при розгляді цієї справи за позовом ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Південне регіональне управління" ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Зокрема, зі змісту вказаного рішення вбачається, що під час розгляду справи судом досліджувалися обставини щодо визнання недійсним договору поруки, укладеного 09 січня 2009 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4, внаслідок збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останнього як поручителя і суд дійшов висновку, що додатковими угодами до кредитного договору, укладеними між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_5, не було внесено змін та доповнень до основного договору, за якими б збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_4

Проте усупереч вимогам ч. 3 ст. 61, ст. 303, 304 ЦПК України апеляційний суд не надав належної оцінки обставинам, які встановлені рішенням Заводського районного суду м. Миколаєві від 11 лютого 2014 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", ОСОБА_6, ОСОБА_5 про визнання договору поруки недійсним, та помилково вважав, що установлені судом обставини не є обставинами, які не підлягають доказуванню у розумінні ч. 3 ст. 61 ЦПК України у цивільній справі, що розглядається, щодо стягнення боргу з поручителя за договором поруки, який припинив свою дію згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15, відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, таким чином, зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які зумовили збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання про дострокове повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

Висновок апеляційного суду про те, що внесеними додатковими угодами збільшено процентну ставку за кредитом, спростовуються змістом цих додаткових угод, а судом усупереч вимог ст. ст. 10, 60, 212, 303 ЦПК України не досліджено питання про те, чи призвело відстрочення виконання та збільшення періоду, за який нараховуються проценти, до фактичного збільшення відповідальності поручителя, враховуючи установлений судом факт, що вказаними додатковими угодами зменшено розмір щомісячних ануїтентних платежів і розміри процентної ставки за кожний рік користування кредитними коштами.

Оскільки суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.