розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Балаклійське лісове господарство" до Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_4 про скасування розпорядження, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2015 року,

У квітні 2015 року заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Балаклійське лісове господарство" звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області від 22 грудня 2004 року № 503 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду в оренду для рибогосподарських потреб; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 71,8753 га, укладений 28 грудня 2004 року між Балаклійською районною державною адміністрацією Харківської області та ОСОБА_4, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 04 січня 2005 року за № 724; зобов'язати ОСОБА_4 повернути державне майно - земельну ділянку площею 71,8753 га, у тому числі під водою - 35,2940 га, прибережною захисною смугою - 36,5813 га, що розташована за межами населених пунктів на території Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області, Харківському обласному управлінню лісового та мисливського господарства в особі Державного підприємства "Балаклійське лісове господарство".

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що Балаклійська районна державна адміністрація, приймаючи 22 грудня 2004 року вищевказане розпорядження № 503, не мала права на розпорядження землями державної власності для таких потреб, так як відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України це є виключною компетенцією Харківської обласної державної адміністрації.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 18 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 листопада 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області від 22 грудня 2004 року № 503 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду в оренду для рибогосподарських потреб.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 71,8753 га, укладений 28 грудня 2004 року між Балаклійською районною державною адміністрацією Харківської області та ОСОБА_4, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 04 січня 2005 року за № 724.

Зобов'язано ОСОБА_4 повернути державне майно - земельну ділянку площею 71,8753 га, у тому числі під водою - 35,2940 га, прибережною захисною смугою - 36,5813 га, що розташована за межами населених пунктів на території Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області, Харківському обласному управлінню лісового та мисливського господарства в особі Державного підприємства "Балаклійське лісове господарство".

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні указаного позову прокурора, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів своїх позовних вимог та одночасно застосував до виниклих правовідносин наслідки спливу позовної давності, відмовивши в поновленні строку позовної давності за відсутності поважності причин для його поновлення.

Однак із вказаними висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд та дійшов правильного висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені ст. 122 ЗК України.

Надання земельних ділянок у власність зі зміною цільового призначення із земель державної та комунальної власності, які перебувають у постійному користуванні, за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування проводиться із додержанням вимог ст. ст. 20, 149 ЗК України.

Відповідно до положень ст. ст. 18, 20 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий статус; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порядок встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок регулюється ст. 20 ЗК України. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою.

Згідно з ч. 4 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Статтею 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

За змістом ст. 43 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" у судовому порядку скасовуються розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України (254к/96-ВР) , законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства.

Судом установлено, що постійним користувачем спірної земельної ділянки є ДП "Балаклійське лісове господарство" Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, яким вона використовувалася з цільовим призначенням - для розміщення водогосподарського об'єкта (озеро Лебеже), розташованого в кварталі 102 виділу 4 Високобірського лісництва Балаклійського держлісгоспу на території Пришибської сільської ради, загальною площею 49,4 га, за рахунок земель Пришибської сільської ради.

Згідно з п. 3 акта вибору та обстеження земельної ділянки для розміщення об'єкта будівництва від 14 жовтня 2004 року вказана земельна ділянка (озеро Лебеже) розташована в кварталі 102 виділу 4 Високобірського лісництва Балаклійського держлісгоспу на території Пришибської сільської ради.

Згідно з листом ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" від 18 березня 2015 року № 116 спірна земельна ділянка розташована в межах лісового фонду Високобірського лісництва ДП "Балаклійське лісове господарство".

Розпорядженням голови Балаклійської районної державної адміністрації від 22 грудня 2004 року № 503 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду в оренду для рибогосподарських потреб та передано ОСОБА_4 в оренду терміном на 50 років земельну ділянку водного фонду загальною площею 71,8753 га, в тому числі під водою 35,2940 га, прибережною захисною смугою 36,5813 га, що розташована за межами населених пунктів на території Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області, для рибогосподарських потреб.

На підставі вказаного розпорядження 28 грудня 2004 року між Балаклійської районною державною адміністрацією в особі заступника голови райдержадміністрації ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 50 років з відповідною орендною платою за її користування. Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 (z1011-10) затверджено класифікацію видів цільового призначення земель (далі - класифікація).

Відповідно до пунктів 1.2-1.4 цієї класифікації код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів та визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Згідно з даними секції I 10 класифікації "Землі водного фонду" за назвою земель мають різні коди за цільовим призначенням, у тому числі для рибогосподарських потреб визначений інший код 10.7.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що усупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" (677-2004-п) , в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, спірна земельна ділянка відведена ОСОБА_4 за відсутності належним чином розробленого, погодженого та затвердженого у встановленому порядку проекта відведення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки; видання головою державної адміністрації розпорядження про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без висновку державної експертизи зазначеного проекту землеустрою суперечить законам України.

При цьому суд надав належну оцінку комісійному акту обстеження земельної ділянки від 14 жовтня 2004 року, де в п. 5 "Особливі умови" зазначено про необхідність ОСОБА_4 до освоєння земельної ділянки та рибогосподарського виробництва приступити після оформлення проекту відведення, одержання документа, що посвідчує право володіння земельною ділянкою, та виготовлення водогосподарського паспорта.

Крім того, відповідно до листа начальника Харківського обласного виробничого управління Державного комітету України по водному господарству від 18 квітня 2005 року № 386 облводгосп погоджує договір оренди земельної ділянки водного фонду за умови: виготовлення водогосподарського паспорта водосховища та надання інформації до 01 липня 2005 року, використання земельної ділянки, споруд та водойми тільки за цільовим призначенням; отримання дозволу на спецводокористування та коду водокористувача тощо, при цьому зазначено, що цей лист є невід'ємним додатком до договору оренди від 28 грудня 2004 року.

Виходячи з вищевикладеного, правильним є висновок суду про визнання незаконним відповідно до вимог ч. 1 ст. 155 ЗК України розпорядження голови Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області від 22 грудня 2004 року № 503 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду в оренду для рибогосподарських потреб, визнання недійсними договорів оренди землі від 28 грудня 2004 року та від 04 січня 2005 року № 724, у зв'язку з недодержанням сторонами в момент вчинення правочинів встановленого законом порядку та зобов'язання відповідача ОСОБА_4 повернути Харківському обласному управлінню лісового та мисливського господарства в особі ДП "Балаклійське лісове господарство" земельну ділянку площею 71,8753 га, у тому числі під водою - 35,2940 га, прибережною захисною смугою - 36,5813 га, що розташована за межами населених пунктів на території Пришибської сільської ради Балаклійського району Харківської області.

На обґрунтування висновку про непропущення прокурором строку позовної давності при зверненні до суду із цим позовом апеляційний суд обґрунтовано виходив із наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Разом із тим відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, при цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і у випадку пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншим уповноваженим на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного і того ж моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді у межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права і обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Із врахуванням зазначених положень норм матеріального права про позовну давність та з огляду на те, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки не закінчив свою дію, тобто спірні правовідносини ще тривають, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про поважність причини пропущення прокурором строку позовної давності для захисту порушеного права держави відповідно до вимог ч. 5 ст. 267 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212, 303, 304, 316, ЦПК України (1618-15) , правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення судом вимог ст. ст. 169, 212- 215 ЦПК України та ст. ст. 261, 267 ЦК України, неправильне застосування ст. ст. 122, 149, 155 ЗК України висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.