розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 27 листопада 2015 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що 12 жовтня 2012 року він уклав із відповідачем договір позики, відповідно до якого позичив відповідачу 8 000 грн, що підтверджується власноручно написаною ОСОБА_4 борговою розпискою. У розписці встановлений строк виконання боргового зобов'язання шість місяців. Посилаючись на те, що у визначений строк відповідач грошові кошти не повернув, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 8 000 грн.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 13 жовтня 2015 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 27 листопада 2015 року рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 13 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 8 000 грн боргу за договором позики. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Зміст рішення суду апеляційної інстанції визначений у ст. 316 ЦПК України, у мотивувальній частині якого, зокрема, повинно бути зазначено мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносин; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що згідно з копією розписки ОСОБА_3 від 12 жовтня 2012 року вбачається, що ОСОБА_4 протягом шести місяців зобов'язався повернути йому борг у розмірі 8 000 грн (а. с. 5).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що надана позивачем розписка не містить інформації про передачу коштів від позивача до відповідача та не підтверджує факту укладення сторонами саме договору позики.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд дійшов висновку про те, що розписка є належним та допустимим доказом виникнення боргового зобов'язання; цей договір позики сторони уклали відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України; наявність у позивача розписки згідно з положенням ч. 545 ЦК України (435-15) свідчить про неповернення боргу відповідачем, тому є підстави для стягнення з нього на користь позивача суми позики за вказаним договором.

Проте погодитися із висновком суду апеляційної інстанції не можна з огляду на таке.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України (435-15) .

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15.

Із наданої позивачем копії розписки, складеної 12 жовтня 2012 року, вбачається, що ОСОБА_4 зобов'язаний повернути борг громадянину ОСОБА_3 8 000 грн.

Отже, вказана розписка про не містить інформації щодо отримання позичальником коштів в борг.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що спірну розписку ним написано під тиском, між ним та ОСОБА_3 договір позики не укладався та коштів у розмірі 8 000 грн від позивача він не отримував.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на порушення ст. ст. 212, 213, 316 ЦПК України зазначеного не врахував, не встановив справжньої правової природи спірних правовідносин, тому дійшов передчасного висновку про укладення між сторонами договору позики.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 64 ЦПК Україниписьмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Задовольняючи позов вимоги, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивач не надав суду оригіналу спірного боргового документа, що відповідно до положень ст. 545 ЦК Українисвідчило б про невиконання відповідачем свого обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 27 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.