головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні власністю, розподіл житлового будинку у натурі та виділ частки, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2015 року,

ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю, розподіл житлового будинку у натурі та виділ частки.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2015року, позов ОСОБА_6 задоволено.

Виділено ОСОБА_6 у житловому будинку АДРЕСА_1, житлове приміщення № 2, площею 14,2 кв.м, приміщення № 3, площею 7,7 кв.м, а також навіс позначений літ "Е" та колонку позначену літ "К", що становить 36/100 частин домоволодіння.

Зобов'язано ОСОБА_6 у житловому будинку позначеному літ "А" закласти дверний проріз між приміщенням № 1 та № 2, влаштувати вхідні двері в частину будинку, що виділяється.

Зобов'язано ОСОБА_7 не чинити перешкод ОСОБА_6 у користуванні належною їй частиною домоволодіння.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог як в частині виділу частки майна в натурі, так і в частині усунення перешкод у користуванні нерухомим майном. При цьому, суди дійшли висновку про доцільність врахування висновку експертизи за яким позивачці може бути виділено, при умові відступлення від рівності часток у праві спільної часткової власності, а також за умови закладення дверного прорізу між приміщенням № 1 та № 2 та влаштуванням вхідних дверей в частину будинку, що виділяється, житлове приміщення № 2, площею 14,2 кв.м, приміщення № 3, площею 7,7 кв.м, а також навіс позначений літ "Е" та колонку позначену літ "К", що становить 36/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1.

Проте зазначені висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону та зроблені при неповному з'ясуванні всіх обставин справи.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 належить на праві спільної часткової власності (по Ѕ частині за кожним із співвласників) домоволодіння АДРЕСА_1.

Відповідно до технічного паспорту від 15 вересня 2014 року житловий будинок АДРЕСА_1 складається з: житлової кімнати площею 15,1 кв.м, житлової кімнати - площею 14,2 кв.м, кухні - площею 7,7 кв.м, кухні - площею 9,4 кв.м, кладової - площею 3,2 кв.м, загальна площа становить 49,6 кв.м, житлова площа складає 29,3 кв.м.

Статтею 358 ЦК України передбачено підстави та умови здійснення права спільної часткової власності співвласниками та презюмується, що таке здійснення відбувається за їхньою згодою.

Відповідно до ч. 3 цієї статті кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до висновку експерта від 26 травня 2015 року виділ позивачу 1/2 частки будинку АДРЕСА_1 з технічної точки зору можливий при умові відступу від ідеальних часток співвласників та з урахуванням необхідності проведення певних ремонтних робіт, за таким варіантом: одному співвласнику виділяється частина будинку загальною площею 21,9 кв.м, що складається з житлової кімнати №2 площею - 14,2 кв.м, кухні №3 площею -7,7 кв.м, з надвірними будівлями та спорудами - навісом Е, колонкою К, що становить 36/100 часток від цілого, вартістю 88 758 грн; другому співвласнику виділяється частина будинку, що складається з житлової кімнати №1 площею 15,1 кв.м, кухні №1, кладової №11, з надвірними будівлями та спорудами - сараями Б, б, б-1, В, в1, погребу в1, вбиральнею Д, що становить 64/100 часток, вартістю 156 822 грн.

Також експертом зазначено, що для переобладнання одноквартирного будинку в двоквартирний необхідно виконати наступні ремонтно-будівельні роботи, а саме: закласти дверний проріз між приміщеннями 1 та 2; влаштувати вхідні двері в частину будинку, що виділяється позивачу.

Для здійснення переобладнання й перепланування в будинку потрібно отримати дозвіл виконавчого комітету місцевої ради та узгоджень із компетентними органами, що передбачено ст. 152 ЖК УРСР.

У пунктах 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (v0007700-91) судам роз'яснено, що при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він проводиться при наявності дозволу на це виконкому місцевої Ради (ст. 152 ЖК УРСР). Якщо сторона оспорює рішення виконкому щодо дозволу на переобладнання та перепланування і воно є необґрунтованим, суд може не погодитись з ним, мотивуючи це в рішенні.

Отже, згода органу державної влади на заплановані переобладнання та перепланування згідно висновку експертизи повинні бути отримані до ухвалення рішення суду, а не після його ухвалення, так як така згода є однією з умов для вирішення та задоволення позову.

Так, у ст. 100 ЖК УРСР визначено підстави та умови переобладнання і перепланування жилого будинку, для чого необхідно отримати дозвіл органу влади. За змістом цієї норми права та з урахуванням Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (z0927-05) , перепланування це, зокрема, перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суди вищезазначених положень норм матеріального закону не врахували, до ухвалення судового рішення не отримали згоди у органу державної влади на заплановані переобладнання та перепланування, а тому дійшли до передчасного висновку про задоволення позову щодо виділу в натурі частини спірного домоволодіння.

Право на житло є одним з найголовніших невід'ємних прав особи, проголошених ст. 47 Конституції України. Це право означає не лише можливість особи набути житло у власність або в користування, а й право особи на проживання в житловому приміщенні.

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом особи є житловий будинок,квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Однією із ознак поняття житла є придатність для проживання в ньому людини. Житло має відповідати будівельним, архітектурним, санітарним, пожежним та іншим нормам, завдяки яким можливе безпечне проживання в ньому.

Відповідно до п. п. 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224- 226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про виділ їй житлового приміщення № 2, площею 14,2 кв.м, приміщення № 3, площею 7,7 кв.м, а також навісу позначеного літ "Е" та колонку позначену літ "К", площею 10,3 кв.м, в будинку АДРЕСА_1, суди на порушення вимог процесуального закону не встановив чи відповідають будівельним, архітектурним, санітарним, пожежним та іншим нормам житлові приміщення, які фактично залишились в користуванні відповідачки.

Разом з тим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень в частині зобов'язання відповідачки усунути ОСОБА_6 перешкоди в користуванні частиною домоволодіння, оскільки в цій частині судові рішення є законними і обґрунтованими, так як ОСОБА_7 чинить перешкоди позивачці в користуванні житловим будинком, що підтверджується належними та допустимим доказами, а тому порушені права позивачки підлягають захисту.

Враховуючи те, що судами не встановлено фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не враховано вищезазначених норм матеріального та процесуального права, судові рішення в частині виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень в зазначеній частині із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 листопада 2015 року в частині вирішення позовних вимог про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності скасувати.