розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 9 грудня 2015 року,

У червні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у період з 1 грудня 2009 року по 18 червня 2014 року працював на посаді інженера з комп'ютерних систем у дочірньому підприємстві "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (далі - ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff"). При звільненні відповідач не здійснив повний розрахунок з позивачем, тому, після уточнення позовних вимог, ОСОБА_6 просив стягнути на його користь з ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff" заборгованість із заробітної плати в розмірі 6 334 грн 75 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 23 434 грн 45 коп., та 1 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 9 грудня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно наказу від 10 вересня 2007 року № 1029-нк ОСОБА_6 був прийнятий на роботу на посаду інженера з комп'ютерних систем департаменту інформаційних технологій ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff".

Наказом від 1 грудня 2009 року № 622-нк ОСОБА_6 переведений на посаду старшого інженера з комп'ютерних систем цього ж підприємства, із встановленням йому розміру посадового окладу 7 210 грн на місяць (т. 1, а. с.9-11).

Згідно наказу від 18 червня 2014 року № 184-НК ОСОБА_6 звільнений з роботи за згодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, із зазначенням в наказі про виплату йому компенсації за невикористану відпустку за 47 днів (т. 1 а. с. 32).

Згідно наказів генерального директора підприємства від 31 березня 2014 року, від 7 квітня 2014 року, від 14 квітня 2014 року, від 22 квітня 2014 року, від 2 червня 2014 року та від 27 червня 2014 року на підприємстві було встановлено режим простою, із встановленням порядку оплати заробітної плати працівникам, виходячи з положень ст. 113 КЗпП України (не нижче від двох третин встановленого працівникові розряду/окладу); а працівникам дозволено було не виходити на роботу до закінчення простою - у період з 24 березня 2014 року по 31 липня 2014 року (т. 1, а. с. 79-84, т. 2 а. с. 170-171).

У серпні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до Господарського суду Вінницької області в порядку ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" про задоволення його вимог до боржника на суму 19 845 грн 32 коп., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачем за період квітень, травень та червень 2014 року не було здійснено нарахування та відповідні виплати заробітної плати у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 16 грудня 2014 року у задоволенні заяви ОСОБА_6 про включення до складу кредиторів ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff" було відмовлено.

В даній частині ухвала Господарського суду Вінницької області від 16 грудня 2014 року набрала законної сили, апеляційна скарга на зазначену ухвалу не подавалася (т. 2 а.с. 186-200).

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача про не донарахування йому заробітної плати, виходячи із повного посадового окладу, є не обґрунтованими, оскільки у період з 24 березня 2014 року по 31 липня 2014 року на підприємстві було встановлено режим простою, заробітна плата нараховувалася відповідно до ст. 113 КЗпП України (не нижче двох третин встановленого працівникові окладу), а працівникам дозволено було не виходити на роботу до закінчення простою.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Враховуючи вищезазначені положення норм матеріального права, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, оскільки останнім не доведено наявність порушень його прав у сфері трудових відносин.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судами правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Установивши, що оскаржувані рішення відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України, та керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 9 грудня 2015 року залишити без змін.