головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_6, поданого представником ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Житомирської області від 23 листопада 2015 року,

У червні 2013 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 30 березня 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 7/2006/фн-ТТ499, згідно з яким остання отримала кредит в сумі 64 200 швейцарський франків на термін до 30 березня 2027 року зі сплатою 8,99 % річних та можливістю зміни відсоткової ставки. На забезпечення кредитного договору у той же день сторонами укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 за договірною вартістю 227 420 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань виникла заборгованість відповідача за кредитом в загальній сумі 1 135 268 грн 33 коп., з яких 760 675 грн 42 коп. - заборгованість за кредитом, 374 592 грн 91 коп. - заборгованість з відсотків. Оскільки до позивача перейшло право вимоги, просив в рахунок виконання зобов'язання за кредитом звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його позивачу у власність.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 27 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 23 листопада 2015 року заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 березня 2015 року скасовано, позов задоволено.

У рахунок виконання основного зобов'язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором № 7/2006/фн-ТТ49930.03.2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 в сумі 1 135 268 грн 33 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, вартістю 656 065 грн, шляхом визнання права власності на неї за ПАТ "Дельта Банк".

У касаційній скарзі ОСОБА_6, поданій представником ОСОБА_7, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволеннючастково.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду апеляційної інстанції зазначеним нормам процесуального права не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що об'єкт обтяження не підпадає під норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем, застосувавши при цьому Закону України "Про мораторій".

Проте повністю погодитись із висновками апеляційного суду не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 30 березня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступник АТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 10106735000, за яким ОСОБА_6 отримала кредит в сумі 64 200,00 швейцарських франків за умови погашення відсотків в розмірі 8,99 на строк з 30 березня 2006 року по 30 березня 2027 року (а. с. 813).

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки від 30 березня 2006 року, відповідно до якого ОСОБА_6 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що на праві власності належить відповідачу (а. с. 2023).

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, АТ "УкрСиббанк" передає (відступає) АТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ "Дельта Банк" замінює АТ "УкрСиббанк" як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від АТ "УкрСиббанк" до АТ "Дельта Банк" прав вимоги до боржників до АТ "Дельта Банк" переходить (відступається) право вимагати (замість АТ "УкрСиббанк") від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Оскільки умови кредитного договору відповідач не виконувала належним чином, щомісячно кредит не погашала, а тому станом на 09 вересня 2014 року утворилась заборгованість в сумі 1 135 268 грн 33 коп. з них: заборгованість за кредитом 760 675 грн 42 коп., заборгованість за відсотками за користування кредитом 374 592 грн 91 коп.

Частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.

Відповідно до п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. ст. 3 і 4 ЦПК України).

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

Таким чином, установлений вказаним Законом мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Із позовної заяви вбачається, що банк, звертаючись до суду, просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем.

Проте слід зазначити, що у разі задоволення позову відбудеться примусовий перехід права власності до іпотекодержателя, оскільки право власності на іпотечне майно перейде до позивача з моменту набрання законної сили рішенням суду, що суперечитиме нормам Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , відповідно до яких під час дії указаного Закону заборонено примусово відчужувати майно, надане в якості забезпечення валютних кредитів. З огляду на викладене не може бути реалізований такий спосіб захисту порушеного права, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючипозов та звертаючи стягнення на предмет іпотеки,обґрунтовано застосувавши Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , не врахував, що не може бути реалізований такий спосіб захисту порушеного права, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, усунувся від виконання своїх процесуальних повноважень та обов'язків, не виконав вимоги ч. 4 ст. 10, ст. 303 ЦПК України, не перевірив у достатньому обсязі законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору.

Таким чином рішення апеляційного суду ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України .