головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 15 жовтня 2015 року,

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із зазначеним позовом, на обґрунтування якого вказало, що між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав кредитні кошти за встановленим лімітом 19 100 грн, а відповідач зобов'язався їх повернути зі сплатою відсотків на підставі Умов та правил надання банківських послуг. Банк виконав свої зобов'язання, однак відповідач порушив умови договору щодо сплати кредитних коштів та відсотків, внаслідок чого станом на 30 квітня 2015 року утворилась заборгованість, яка складається з кредиту в сумі 18 629 грн 53 коп., відсотків у сумі 9 480 грн 03 коп., комісії в сумі 200 грн та штрафу в сумі 1 915 грн 48 грн.

З урахуванням наведеного та уточненням позовних вимог просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 05 листопада 2010 року у сумі 30 225 грн 04 коп.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 15 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

А змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на садах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Судами встановлено, що 05 листопада 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 було укладено договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 19 100 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку Універсальна/Gold.

Вказаний договір був укладений шляхом отримання банком від відповідача підписаного 05 листопада 2010 року підтвердження про приєднання до умов договору, яким є анкета-заява клієнта на оформлення кредитної картки.

03 квітня 2013 року картка перевидавалась та є дійсною до липня 2016 року. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки, отже кредитний ліміт пролонгувався до закінчення дії картки із збереженням умов, на яких його укладено.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки ОСОБА_6 з Умовами та правилами надання банківських послуг безпосередньо ознайомлений не був, про що свідчить відсутність його особистого підпису на зазначених Умовах, а відтак згоди своєї на умови щодо нарахування процентів, штрафу та комісії не давав, отже, таке нарахування є незаконним. Що ж до боргу по отриманому кредиту, то строк дії кредитної картки не закінчився, тому дострокове стягнення всієї суми є також безпідставним.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України (1618-15) , підстави для його скасування відсутні.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи, висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 15 жовтня 2015 року залишити без змін.