Умнової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року,-

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_5 основний борг у розмірі 107858,57 грн, три проценти річних у розмірі 859,91 грн.

Позов мотивовано тим, що між сторонами існувала домовленість з приводу виконання роботи, пов'язаної зі створенням програмного забезпечення. Позивач виконав взяті на себе зобов'язання, ОСОБА_5 зі свого боку не сплатив погоджену вартість виконаних робіт. У травні 2014 року відповідач підписав розписку, відповідно до якої зобов'язався сплатити ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 4600 доларів США за створення на замовлення програмного забезпечення до 31 грудня 2014 року. Оскільки, своїх зобов'язань по сплаті суми заборгованості відповідач не виконав, звернувся з вищевказаним позовом до суду.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму боргу у розмірі 107858,57 грн, три проценти річних від простроченої суми боргу у сумі 859,91 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Представник відповідача, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для його скасування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами існувала домовленість з приводу виконання робіт по розробці програмного забезпечення. Відповідно до розписки від 15 травня 2014 року відповідач зобов'язався у строк до 31 грудня 2014 року сплатити ОСОБА_4 4600 доларів США за створення на замовлення програмного забезпечення. В тексті розписки наявний підпис відповідача та напис, що робота виконана.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору підряду, який виконано позивачем, а відповідач, отримавши виконану на його замовлення роботу, обумовлену ціну не оплатив, тому, враховуючи положення ст. ст. 837, 854 ЦК України, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення суми.

Посилання відповідача щодо нікчемності вчиненого правочину, обґрунтовано не взято судами до уваги, оскільки правочин щодо виконання робіт на замовлення відповідача між сторонами вчинений у письмовій формі та підписана відповідачем розписка у розумінні ст. 207 ЦК України є достатньою для підтвердження письмової форми правочину.

Висновки судів узгоджуються з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, в якій вказано, що розписка як документ, який підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року залишити без змін.