Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Колодійчука В.М., Висоцької В.С., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 вересня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 жовтня 2015 року,

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк) звернулося до суду з позовом, вимоги якого уточнило в ході розгляду справи та просило стягнути з ОСОБА_7 заборгованість за кредитним договором у розмірі 71 105,5 доларів США та пені в сумі 219 098,79 грн; звернути стягнення на предмет іпотеки - салон-перукарню "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 52,7 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, що належить в рівних частках ОСОБА_6 та ОСОБА_8, шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) , встановленням початкової ціни, визначеної на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства.

Позов мотивовано тим, що 16 квітня 2008 року між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_6, укладено договір про надання споживчого кредиту зі змінами внесеними 2 квітня 2009 року, відповідно до умов якого банком надано позичальнику кредит у розмірі 76 000 доларів США на строк до 16 квітня 2020 року під відсоткову ставку, визначену договором. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_7 16 квітня 2008 року укладено договір поруки та договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку передано належне на праві власності ОСОБА_6 та ОСОБА_8 нежитлове приміщення - салон-перекурня "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 52,7 кв.м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1. В порушення умов кредитного договору, відповідач, з лютого 2012 року не здійснює платежів в рахунок погашення кредиту у встановлені договором строки та розмірі. Станом на 3 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_6 по поверненню кредитних коштів за користування кредитом становить 71 105,50 доларів США, яку банк просив стягнути з ОСОБА_7, як поручителя, та звернути стягнення на заставне майно, яке належить боржнику та іпотекодавцю ОСОБА_8

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 2 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 жовтня 2015 року, позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 16 квітня 2008 року (за реєстровим № 990), а саме: нежитлове приміщення салон-перукарню "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 52,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що є спільною власністю в рівних частинах ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16 квітня 2008 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального кругу Кучак Н.В., для задоволення вимог ПАТ "УкрСиббанк", що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту від 16 квітня 2008 року у розмірі 71105,50 доларів США, з яких: 59599,49 доларів США - заборгованість по кредиту, 11506,01 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, та заборгованість зі сплати пені в розмірі 219098,79 грн, з яких, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом становить 138253,25 грн та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами становить 80845,54 грн. Встановлено спосіб реалізації нерухомого майна предмету іпотеки за іпотечним договором від 16 квітня 2008 року (за реєстровим № 990), а саме шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) , встановленням початкової ціни, визначеної на підставі оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства. Узадоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що позовні вимоги банку в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими та відповідають вимогам матеріального права, а вимога про стягнення коштів з фінансового поручителя є передчасною і може заявлятись позивачем після звернення стягнення на заставне майно, якщо його вартості буде не достатньо для погашення кредитної заборгованості.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд погодився з висновками останнього та виходив з того, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові. З урахуванням того, що фактична ціна продажу іпотечного майна в процесі його реалізації може змінюватися, вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки.

З такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 квітня 2008 року між ПАТ "Укросиббанк" (АКІБ "Укрсиббанк") та ОСОБА_6 було укладено договір про надання споживчого кредиту зі змінами, внесеними 2 квітня 2009 року, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 76 000 доларів США з терміном погашення 16 квітня 2020 року під відсоткову ставку та графіком погашення згідно умов договору.

В забезпечення вимог кредитного договору між ПАТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_7 було укладено договір поруки від 16 квітня 2008 року (зі змінами від 2 квітня 2009 року), відповідно до умов якого поручитель зобов'язався перед банком відповідати за невиконання позичальником усіх його зобов'язань, що виникли з кредитного договору.

Також в забезпечення своєчасного і повного виконання кредитного зобов`язання банком на підставі договору іпотеки від 16 квітня 2008 року прийнято від ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в заставу нерухоме майно - предмет іпотеки, а саме: нежитлове приміщення - салон-перукарню "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 52,7 кв.м., яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 взятих на себе зобов`язань, виникла заборгованість за кредитним договором, яка, станом на 3 липня 2015 року складає суму у розмірі 71 105,50 доларів США, з яких: заборгованість по кредиту - 59 599,49 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 11 506,01 доларів США, та 219 098,79 грн - заборгованість зі сплати пені.

Відповідно до вимог ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений термін.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Таким чином, поручитель є солідарним боржником з позичальником, а в силу ч. 1 ст. 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За таких обставин солідарні боржники мають нести солідарну відповідальність за порушення зобов'язання позичальником.

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави (ст. 589 ЦК України).

Із роз'яснень, викладених у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) (далі - постанова) вбачається, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінним від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо), належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК ). Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

При цьому суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця, з урахуванням положення статті 11 Закону України "Про іпотеку" (або статті 589 ЦК України щодо заставодавця).

Переглядаючи рішення місцевого суду на предмет законності і обґрунтованості в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення кредитної заборгованості з поручителя, який є відмінною особою від позичальника та іпотекодавця (заставодавця), апеляційний суд неправильно застосував зазначені норми права, а врахувавши роз'яснення, що надані у п. 42 постанови, не звернув уваги на п. 9 вказаної постанови, де роз'яснено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо), належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. ст. 3 та 4 ЦПК України ).

Крім того, оскаржуючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по кредитному договору з поручителя банк посилався на те, що відмова у задоволенні цих вимог порушує його права та обумовлює припинення у нього права на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань в силу пропуску визначеного законом строку для пред'явлення вимоги поручителю і фактично звільняє останнього від відповідальності за невиконання кредитних зобов'язань.

Разом з тим, вказаних доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції не перевірив та правового аналізу їм не надав.

Вирішуючи даний спір суд апеляційної інстанції не виконав вимог ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надав мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Вказане вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до передчасних висновків у справі.

За таких обставин, ухвалене ним рішення в частині вирішення позову банку про стягнення кредитної заборгованості з поручителя не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України його слід скасувати у цій частині з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, тому не переглядаються колегією суддів в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 жовтня 2015 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати.

Справу у цій частині передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

ухвала оскарженню не підлягає.