розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Перегінської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4, відділу містобування та архітектури регіонального розвитку Рожнятівської районної державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_5, про визнання незаконним і скасування рішення сесії селищної ради та визнання недійсним і скасування будівельного паспорта, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Перегінської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4, відділу містобування та архітектури регіонального розвитку Рожнятівської районної державної адміністрації, обґрунтовуючи вимоги тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 вересня 2009 року він є власником домоволодіння по АДРЕСА_1. Рішенням сесії Перегінської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 02 червня 2014 року йому надано дозвіл на розробку технічної документації на вищевказану земельну ділянку при умові врахування спільного заїзду до господарства ОСОБА_4 Проте спеціалізована організація відмовилася розробити технічну документацію, посилаючись на те, що спільні заїзди відносяться до земель загального користування, а генеральним планом смт Перегінське не передбачено проїзду через земельну ділянку позивача. У той же час відповідач відмовляється укласти договір земельного сервітуту на проїзд через його земельну ділянку, оскільки заїзд до його господарства через земельну ділянку позивача передбачений будівельним паспортом. Так, відповідно до будівельного паспорта, виготовленого 21 березня 1986 року районною архітектурою у схемі виносу у натурі земельної ділянки і розбивки будівель незаконно вказано спільний заїзд до земельної ділянки ОСОБА_4, оскільки такий заїзд генеральним планом забудови не передбачений. Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконним і скасувати п. 2 в частині встановлення земельного сервітуту та п. 2а рішення сесії Перегінської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 02 червня 2014 року № 175-42/2014, зобов'язати Перегінську селищну раду Рожнятівського району Івано-Франківської області внести зміни до свого рішення та відмінити умови, що обтяжують розробку технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1, визнати незаконним будівельний паспорт на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_2 реєстраційний № 5/298, виданий 21 березня 1986 року ОСОБА_6

Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2015 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним п. 2 в частині встановлення земельного сервітуту та п. 2а рішення сесії Перегінської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 02 червня 2014 року № 175-42/2014, зобов'язання Перегінської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області внести зміни до свого рішення та відмінити умови, що обтяжують розробку технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1, закрито.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2015 року ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 10 серпня 2015 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником домоволодіння по АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, виданим 21 вересня 2009 року нотаріусом Другої Рожнятівської державної нотаріальної контори.

ОСОБА_4 є суміжним землекористувачем по АДРЕСА_2.

У будівельному паспорті ОСОБА_6, виданому на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_3 (де зараз проживає ОСОБА_4.), від 21 березня 1986 року на схемі виносу в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель передбачено заїзд спільного користування між його та господарством позивача.

Будівельний паспорт виданий на підставі рішення виконавчого комітету Перегінської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 27 листопада 1985 року про надання дозволу ОСОБА_6 на будівництво житлового будинку, та затверджений рішенням виконкому Рожнятівської районної Ради народних депутатів від 12 лютого 1986 року

Рішенням Перегінської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 02 червня 2014 року № 175-42/2014 затверджено акт комісії з питань земельних відносин від 26 лютого 2014 року та надано дозвіл ОСОБА_3 на розробку технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1 за умови врахування спільного заїзду до господарства ОСОБА_4 згідно з будівельним паспортом забудови. Рекомендовано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укласти договір на встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку для проходу та проїзду до земельної ділянки ОСОБА_3 на підставі ст. 100 ЗК України або за рішенням суду.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконними п. 2 та п. 2а рішення Перегінської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області від 02 червня 2014 року № 175-42/2014 та зобов'язання внести зміни до свого рішення, суд першої інстанції виходив із того, що спір носить публічно-правовий характер і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник із суб'єктом владних повноважень.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу для продовження розгляду, апеляційний суд дійшов висновку про те, що даний спір носить цивільно-правовий характер та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У пункті 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" (v0003740-13) роз'яснено, що земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (ст. 1 ЦК України, ст. 2, 5 ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними ст. ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст. 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі ст. 15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (ст. ст. 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК України та інші), крім спорів, передбачених ч. 1 ст. 16 Закону України від 17 листопада 2009 року "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (ст. ст. 210, 211 ЗК України), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (ст. 212 ЗК України).

Згідно зі ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що спірні правовідносини стосуються права та підстав набуття права власності на земельну ділянку, оскільки виникли у зв'язку із наданням Перегінською селищною радою Рожнятівського району Івано-Франківської області дозволу позивачу на розробку технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, на якій знаходяться належні йому на праві власності жилий будинок та господарські споруди.

Таким чином, виник цивільно-правовий спір про право, який належить до компетенції загальних судів, а не публічно-правовий спір.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.