розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 23 грудня 2015 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики від 22 жовтня 2012 року у розмірі 1 753 596 грн 56 коп. з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних у сумі 16 577 грн 83 коп. і судовий збір у сумі 3 654 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 22 жовтня 2012 року між ним та ОСОБА_7 було укладено договір позики на суму 959 160 грн, що еквівалентно 120 тис. доларів США, при цьому ОСОБА_5 як дружина останнього надала письмову згоду на укладення вказаного договору. Зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 та за свого життя позики не повернув, тому позивач звернувся із цим позовом до його дружини, яка є його спадкоємцем, та, отримавши спадщину після смерті чоловіка, успадкувала і його борги.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 23 грудня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця.

За змістом ст. ст. 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно (право володіння, користування).

Статтею 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Разом із тим у абз. 2 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) роз'яснено, що якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого ст. 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні указаного позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості зазначених позовних вимог, а саме: недоведеності позивачем факту укладення 22 жовтня 2012 року між ним та ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, договору позики, оскільки висновком судової експертизи від 07 травня 2015 року № 971-К встановлено, що підпис від імені ОСОБА_7 у вказаному договорі позики та розписці про отримання позики від 22 жовтня 2012 року виконаний шляхом перемальовування підпису на просвіт зі зразка підпису ОСОБА_7

Проте із вказаними висновками у повному обсязі обґрунтовано не погодився апеляційний суд, та, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що під час розгляду справи сторони не заперечували факту укладення 22 жовтня 2012 року між позивачем та ОСОБА_7 - чоловіком відповідача, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, договору позики, крім того, відповідач надала свою згоду як подружжя на укладення вказаного договору, згідно з якою отримані її чоловіком гроші переходять у власність їх сім'ї і будуть об'єктом права спільної сумісної власності як такі, що набуваються за час шлюбу, і обов'язок із повернення отриманої у позику суми грошей покладаються на неї та її чоловіка спільно.

Так, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вищевказана обставина є підставою для стягнення з відповідача ОСОБА_5 половини суми позики, але з цих підстав позов не заявлено, хоча це є правом позивача.

Правильно врахувавши, що позивачем заявлено позов із підстав, передбачених, зокрема ст. ст. 1218, 1261 ЦК України, а також виходячи із положень ст. 11 ЦПК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених вищевказаними нормами матеріального права підстав для стягнення з відповідача суми позики, навіть якщо вона і визнавала позов, про що подавала відповідні заяви, адже, як правильно вказав суд, до участі у справі не залучено всіх спадкоємців спадкового майна.

Апеляційний суд надав належну оцінку тій обставині, що на вимогу ОСОБА_6, яка є дочкою померлого ОСОБА_7, її залучено до участі у справі в якості третьої особи, оскільки остання проживала за кордоном на час смерті свого батька та про його смерть тривалий час не знала, вважає себе спадкоємцем майна після його смерті і претендує на певну частку у спадковому майні, а рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 жовтня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 26 листопада 2014 року, їй визначено додатковий строк, терміном один місяць, для подання нею приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Давній О.І. заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті батька ОСОБА_7

Таким чином, правильним є висновок апеляційного суду про те, що без з'ясування обставин щодо отримання частки у спадковому майні третьою особою - ОСОБА_6, після одержання нею постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16 грудня 2014 року, якою їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом і яка може бути оскаржена протягом "трьох років з дня отримання", ухвалення рішення у цій справі про задоволення позову є передчасним.

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідач у справі повністю визнала його позовні вимоги, у тому числі факт укладення її чоловіком зазначеного договору позики та отримання обумовлених договором грошових коштів, що еквівалентно 120 тис. доларів США, зазначивши, що вони свідчать про відсутність між сторонами у справі спору, отже про безпідставність заявленого позову.

На спростування доводів апеляційної скарги позивача щодо наявності порушень судом першої інстанції норм процесуального права при призначенні експертизи, апеляційний суд правильно зазначив, що вищевказаною експертизою надано категоричний висновок про те, що наявна технічна підробка підпису ОСОБА_7 шляхом перемальовування підпису на просвіті зі зразка підпису ОСОБА_7, а тому не проводилося порівняльне дослідження із наданими зразками підписів та не вирішувалося питання відносно виконавця підпису від імені ОСОБА_7 у договорі та розписці.

Разом із тим апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги про те, що договір позики та розписка про отримання позики від 22 жовтня 2012 року могли бути замінені або зіпсовані при передачі їх судом до експертної установи, визнавши їх недоведеними.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212, 303 ЦПК України, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213- 215, 316 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Наведені в касаційній скарзі доводи, зокрема про порушення судами норм процесуального права, а саме: ст. ст. 23, 57, 58, 60, 131, 137, 143, 150 ЦПК України; про те, що судово-почеркознавча експертиза проведена із порушенням наказу Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 "Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень" (z0705-98) , тому не є належним доказом у справі; про те, що суд не розглянув його клопотань про призначення повторної почеркознавчої експертизи; про те, що суд не надав належної оцінки тій обставині, що відповідач визнав позов, про що подала відповідні заяви, висновків апеляційного суду не спростовують, суперечать вимогам ч. 4 ст. 174 ЦПК України, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.