розглянувши в судовому засіданні справуза позовом прокурора Лисянського району Черкаської області до Головного управління Держземагентства у Черкаській області, ОСОБА_3, треті особи: управління культури Черкаської обласної державної адміністрації, Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області, про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення державі земельних ділянок за касаційними скаргами заступника прокурора Черкаської області та ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 8 жовтня 2015 року,

У серпні 2014 року прокурор Лисянського району Черкаської області звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що наказами Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 29 січня 2014 року № ЧК/122880800:02:001/00001939 - № ЧК/122880800:02:001/00001948 затверджено проект землеустрою та надано громадянину ОСОБА_3 в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення фермерського господарства. 29 січня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_3 укладено договори оренди земель, що розташовані в адміністративних межах Боярської сільської ради Лисянського району Черкаської області за межами населеного пункту, однак землі останньому надано в оренду з порушенням норм чинного законодавства, а саме: частина земельних ділянок відноситься до земель історико-культурного призначення і надавалася в оренду без погодженням з управлінням культури; державна експертиза відповідної землевпорядної документації не проводилася; зміна цільового призначення земельних ділянок не була затверджена Кабінетом Міністрів України; земельні ділянки надані в порушення Закону України "Про фермерське господарство" (973-15) до створення фермерського господарства; земельні ділянки надавалися не єдиним масивом, без погодження меж із суміжними землекористувачами. Вважав, що всі договори оренди є удаваними правочинами.

Ураховуючи викладене, прокурор просив суд:

- визнати незаконними з моменту прийняття та скасувати накази Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 29 січня 2014 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду ОСОБА_3;

- визнати недійсними договори оренди землі, укладені 29 січня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_3, предметом яких є земельні ділянки: площею 48,8233 га, вартістю 1 296 844 грн 49 коп.; площею 13,00 га, вартістю 345 306 грн; площею 14,2693 га, вартістю 379 021 грн 15 коп.; площею 8,4076 га, вартістю 223 322 грн 67 коп.; площею 4,3582 га, вартістю 115 762 грн 51 коп.; площею 3,6928 га, вартістю 98 088грн 15 коп.; площею 2,2572 га, вартістю 67 127 грн 49 коп.; площею 1,8822 га, вартістю 49 995 грн; площею 15,00 га, вартістю 398430 грн; площею 13,10 га, вартістю 347 962 грн 20 коп.;

- зобов'язати ОСОБА_3 повернути державі земельні ділянки до земель запасу, а Головне управління Держземагенства у Черкаській області прийняти за актом приймання-передачі указані вище земельні ділянки, що розташовані в адміністративних межах Боярської сільської ради Лисянського району Черкаської області за межами населеного пункту.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 28 травня 2015 року в задоволенні позову прокурора Лисянського району Черкаської області відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 8 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов прокурора задоволено частково. Визнано незаконними з моменту прийняття та скасовано накази Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 29 січня 2014 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду ОСОБА_3

Визнанонедійсними договори оренди землі, укладені 29 січня 2014 рокуміж Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_3, предметом яких є земельні ділянки: площею 4,3582 га вартістю 115 762 грн 51 коп.; площею 3,6928 га вартістю 98 088 грн 15 коп.; площею 2,2572 га вартістю 67 127 грн 49 коп.

У решті позову відмовлено.Стягуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 974 грн 40 коп.

У касаційній скарзі заступник прокурора Черкаської області просить рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції виходив із відсутності належних і допустимих доказів того, що на спірних земельних ділянках розташовані кургани і ці земельні ділянки належать до категорії земель історико-культурного призначення. При цьому оспорювані договори оренди землі укладені сторонами у письмовій формі, на підставі рішень належного органу виконавчої влади - орендодавця, прийнятих у порядку, передбаченому ЗК України (2768-14) , пройшли державну реєстрацію у встановленому законом порядку, а тому за змістом ст. ст. 210, 640 ЦК України, ст. ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" є укладеними і набрали чинності. Крім того, судом не встановлені обставини, які б давали підстави для визнання недійсними спірних договорів оренди землі, як інаявність підстав, встановлених ст. 143 ЦК України, для примусового припинення прав на земельні ділянки.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов прокурора, виходив із того, що Головне управління Держземагенства у Черкаській області прийняло накази від 29 січня 2014 року № ЧК/122880800:02:001/00001943, № ЧК/122880800:02:001/00001944, № ЧК/122880800:02:001/00001945, якими затверджено документацію із землеустрою та про надання земельних ділянок в оренду ОСОБА_3 у порушення вимог ст. 123 ЗК України, оскільки проект землеустрою про відведення земельних ділянок, на яких знаходяться археологічні об'єкти культурної спадщини, пам'ятки археології місцевого значення - кургани, що взяті на облік та під охорону, згідно з рішенням обласного виконавчого комітету за від 26 червня 1990 року № 116 не проходив обов'язкової державної експертизи та не погоджувався відповідним структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини, тому такі накази є недійсними та скасовані. У зв'язку з цим договори оренди землі від 29 січня 2014 року, предметом яких є земельні ділянки: площею 4,3582 га, площею 3,6928 га, площею 2,2572 га, укладені на підставі вищевказаних наказів мають бути визнані недійсними, тому що суперечать вимогам чинного законодавства. Виділення ОСОБА_3 інших земельних ділянок, які розташовані на території однієї і тієї ж сільської ради, правильно розцінено Головним управлінням Дерземагенства в Черкаській області як виділення єдиного масиву, що не суперечить вимогам ч. 7 ст. 7 ЗУ "Про фермерське господарство". Крім того, суду не надано доказів порушення закону в частині не погодження ОСОБА_3 меж землекористування з власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 16 грудня 2013 року ОСОБА_3 звернувся із заявами до Головного управління Держземагенства в Черкаській області про надання йому земельних ділянок загальною площею 125,0597 га для ведення фермерського господарства. Наказами Головного управління Держземагенства в Черкаській області від 18 грудня 2013 року ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду загальною площею 125,0606 га в адміністративних межах Боярської сільської ради Лисянського району Черкаської області. Спірними наказами Головного управління Держземагенства у Черкаській області від 29 січня 2014 року № ЧК/122880800:02:001/00001939 - № ЧК/122880800:02:001/00001948 затверджено проект землеустрою та надано громадянину ОСОБА_3 в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення фермерського господарства площами 48,8233 га, 13,00 га, 14,2693 га, 8,4076 га, 4,3582 га, 3,6928 га, 2,5272 га, 1,8822 га, 15,00 га, 13,10 га в адміністративних межах Боярської сільської ради Лисянського району Черкаської області для ведення фермерського господарства строком на 10 років.

29 січня 2014 рокуміж Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_3 укладено десять договорів оренди земельсільськогосподарського призначення загальною площею 125,0597 га, які пройшли державну реєстрацію в реєстраційній службі Лисянського районного управління юстиції Черкаської області 6 лютого 2014року.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим вказівка в ч. 3 ст. 215 ЦК України на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, але і за позовом іншої заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Судом установлено, що ОСОБА_4 є стороною оспорюваних договорів оренди земель, укладених з Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області.

Проте апеляційний суд не врахував те, що позов прокурором пред'явлено не в інтересах особи (власника чи заінтересованої особи). При цьому, захищаючи інтереси держави, прокурор не просив застосувати реституцію, тобто повернення майна, на свою користь чи на користь власника земель, а просить привести сторони договорів у первісний стан з метою відновлення порушених норм законодавства.

У зв'язку з цим висновки апеляційного суду про те, що прокурор повинен був пред'явити позов згідно вимог ст. ст. 387, 388 ЦК України є передчасними й такими, що не відповідають вимогам закону.

При вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно зі ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (973-15) як спеціального по відношенню до ст. 123 ЗК України (2768-14) .

Таким чином, за змістом ст. ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених ч. 1ст. 7 Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року № 6-2902цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Зазначені положення закону та обов'язкові до застосування правові позиції Верховного Суду України апеляційним судом не враховані.

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" особам, які мають право на виділення їм у натурі (на місцевості) двох чи більше земельних часток (паїв) із земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки за їх бажанням виділяються єдиним масивом.

Разом з тим ч. 1 ст. 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Апеляційний суд, вважаючи, що єдиний земельний масив можуть становити земельні ділянки, які розташовані на території однієї і тієї ж сільської ради, зазначених вимог закону не врахував, що єдиний масив має бути сукупністю суміжно розташованих індивідуальних земельних ділянок, які територіально становлять одне ціле та не з'ясував чи надані в оренду ОСОБА_3 земельні ділянки є суміжно розташованими, чи знаходяться на значній відстані одна від одної.

Також апеляційний суд у порушення вимог ст. 212 ЦПК України не надав належної правової оцінки висновку приватного підприємства "Ажіо" про оцінку вартості матеріальних збитків пам'ятників археології місцевого значення та викопіюванню з проекту роздержавлення КСП ім. Ярового Боярської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог прокурора підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

В іншій частині апеляційним судом не були порушені норми матеріального чи процесуального права, у зв'язку з цим в цій частині доводи касаційної скарги ОСОБА_3 є безпідставними.

Так, рішенням Черкаського обласного виконавчого комітету від 26 червня 1990 року № 116 взято на облік та під охорону ряд пам'яток археології Черкаської області. Серед семи пам'яток по Боярській сільській раді Лисянського району Черкаської області є і наступні пам'ятки: курганна група (охоронний № 3060) - 0,3 км - 0,4 км на схід, північний схід від села, курган (охоронний № 3061) за 2 км на північний захід від села, два кургани (охоронний № 3063) на південний схід від села.

Зазначене рішення органу влади та визначені прив'язки дозволяють точно визначити межі, місця розташування курганів, які входять до вказаних пам'яток археології, на підставі чого в акті про обстеження земельних ділянок у адміністративних межах Боярської сільської ради Лисянського району Черкаської області від 31 липня 2015 року встановлено, що вони знаходяться на трьох земельних ділянках, наданих в оренду ОСОБА_3

При цьому проект землеустрою про відведення наданих в оренду ОСОБА_3 земельних ділянок, на яких знаходяться археологічні об'єкти культурної спадщини, пам'ятки археології місцевого значення - кургани, що взяті на облік та під охорону, згідно з рішенням Черкаського обласного виконавчого комітету від 26 червня 1990 року № 116 не проходив обов'язкової державної експертизи та не погоджувався відповідним структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини (ч. 3 ст. 186-1 ЗК України).

Крім того, пам'ятки археології та їх частини, які знаходяться на наданих у оренду ОСОБА_3 земельних ділянках, не єдині пам'ятки, які є у адміністративних межах Боярської сільської ради Лисянського району Черкаської області, однак оренда частини з них НВФ "Урожай" не доводить, що на орендованих ОСОБА_3 земельних ділянках пам'ятки відсутні.

Разом з тим відсутність встановлених меж відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) та Закону України "Про охорону археологічної спадщини" (1626-15) не впливає на статус самої пам'ятки.

Також у п. 5.1 Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (z0528-13) , визначено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (3600-09) до вирішення питання про їх включення (невключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Отже, пам'ятки археології, що знаходяться на орендованих ОСОБА_3 земельних ділянках не були пам'ятками національного значення і включені до списків відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (3600-09) , а в органах охорони культурної спадщини відсутня інформація щодо їх не включення до Реєстру пам'яток, вони є пам'ятками місцевого значення.