головуючого суддів: Гвоздика П.О., Євтушенко О.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., Мартинюка В.І., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" до ОСОБА_6, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради в Орджонікідзевському районі, Орджонікідзевський районний відділ у м. Запоріжжя УДМС в Запорізькій області, про виселення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 21 травня 2014 року,

У жовтні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що 04 лютого 2008 року між відповідачем ОСОБА_9 та Закритим акціонерним товариством "Агробанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Хоум Кредит Банк" (далі - ПАТ "Хоум Кредит Банк"; банк), укладено кредитний договір № 13.840.08.12, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 40 000 доларів США терміном до 03 лютого 2018 року зі сплатою 15, 5 % річних за користування кредитом.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 04 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_8 укладено іпотечний договір № 13.840.08.12.1, предметом якого є нерухоме майно - АДРЕСА_1 загальною площею 44, 04 кв. м, житловою площею 28,6 кв. м, яка розташована у будинку АДРЕСА_1.

28 березня 2011 року між ПАТ "Хоум Кредит Банк" та Публічним акціонерним товариством "Платинум Банк" (далі - ПАТ "Платинум Банк") укладено договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами № 20110328/1-Г, згідно з п. 1.1 якого первісний кредитор (ПАТ "Хоум Кредит Банк") відступив новому кредитору (ПАТ "Платинум Банк") права вимоги до іпотекодавців (боржників) за іпотечними договорами згідно з переліком, наведеним у додатку 1 до договору, зокрема, право вимоги за іпотечним договором № 13.840.08.12.1 від 04 лютого 2008 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації квартири з прилюдних торгів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 827 868 гривень 34 копійки.

04 квітня 2013 року позивач звернувся до Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 0818/2716/2012 від 28 травня 2012 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилаючись на те, що відповідачі у добровільному порядку не звільняють займане житло, просив суд виселити їх з квартири АДРЕСА_1 та зняти з реєстраційного обліку.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 21 травня 2014 року, позов задоволено.

Ухвалено виселити ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 р. н., ІН НОМЕР_1, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_6 р. н., ІН НОМЕР_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 р. н. та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_1.

Знято з реєстраційного обліку ОСОБА_8, ІН НОМЕР_1, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІН НОМЕР_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 р.н. та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартирі АДРЕСА_1.

Вирішено питання про стягнення судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачі мешкають у квартирі, на яку звернуто стягнення за рішенням суду, а тому вимоги банку про виселення та зняття з реєстраційного обліку вважав законними та обґрунтованими.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що відсутність жилих приміщень із фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених ст. 132-2 ЖК УРСР, яка не поширюється на спірні правовідносини, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, в порядку, встановленому ч. 3 цієї статті.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина 3 ст. 109 цього Кодексу регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва № 470 про право власності, виданого Орджонікідзевською районною адміністрацією від 07 травня 1996 року, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 травня 1998 року, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Крім того, згідно зі ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування .

Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилими приміщеннями відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК Україснької РСР та ст. ст. 391, 405 ЦК України).

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув та в порушення ст. 303 ЦПК України помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин та з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року (справа № 6-1061цс15), ухвалені судами рішення не можна вважати законними та обґрунтованими, у зв'язку із чим вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду слід встановити фактичні обставини, які мають значенням для правильного вирішення справи, норми права, які регулюють спірні правовідносини, та ухвалити у справі законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 21 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.