Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

ХоптиС.Ф., Штелик С.П.

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби в

м. Києві, про встановлення факту, що має юридичне значення за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на ухвалу Подільського районного суду м. Києва

від 18 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме про те, що її мати - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, народилася в селищі Буроз Макіївського району Донецької області.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року, заяву ОСОБА_3 повернуто заявнику для подачі до належного суду. Повернуто ОСОБА_3 121 грн 80 коп. за оплату судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Повертаючи заяву ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заявником, яка є громадянкою Російської Федерації, подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, з порушенням правил підсудності, оскільки справи окремого провадження розглядаються з держанням загальних правил, за місцем проживання фізичної особи, яка звертається з такою заявою (ч. 1 ст. 257 ЦПК України). При цьому послались на те, що відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та як і громадяни України, мають право звертатися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, за місцем свого проживання. Також вважали, що пред'явлення позову до суду за місцезнаходженням можливе лише за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. При цьому послались на ст. 8 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". Також зазначили, що заявник відноситься до іноземців, які тимчасово перебувають на території України.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Тобто, головною ознакою місця проживання є те, що це місце є саме житлом.

У ст. 2 Закону України "Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні"реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією (254к/96-ВР) , законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, для реалізації прав та свобод особи реєстрація її місця проживання чи місця перебування наперед встановленого значення не має.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до цієї норми закону та умов Угоди між Урядом України та Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і громадян Російської Федерації від 16 січня 1997 року (643_083) заявник має право перебувати на території України протягом 90 днів з моменту в'їзду та на цей період звільняється від реєстрації у компетентних органах України за місцем свого перебування.

Обґрунтовуючи доводи заяви та на підтвердження законності свого перебування на території України в межах установленого терміну як іноземний громадянин, заявник додала до заяви копію сторінки паспорта громадянина Російської Федерації з відміткою Державної прикордонної служби України про в'їзд на територію України 21 серпня 2015 року й вважала, що вона має тимчасове місце проживання, за яким не підлягає реєстрації у компетентних органах України, а крім цього, не має правових підстав для такої реєстрації до отримання посвідки на право тимчасового або постійного проживання в Україні. При цьому послалась на положення ч. 1 ст. 29 ЦК України, яка дає визначення поняття місця проживання й зазначила адресу свого тимчасового місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, що є територією Подільського району м. Києва.

У порушення порядку, встановленого для вирішення питання про відкриття провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, та зазначених норм цивільного процесуального права щодо підсудності таких справ окремого провадження за місцем проживання, суди дійшли передчасного висновку про повернення заяви з підстав порушення заявником правил підсудності.

Посилаючись на ст. 8 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", суди не звернули увагу на те, що цю норму закону було виключено на підставі Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (5492-17) .

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

ухвала оскарженню не підлягає.