розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_6, правонаступником якої є ОСОБА_7 до Виконавчого комітету Харківської міської ради, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області про визнання права власності,за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 05 листопада 2015 року,

У лютому 2011 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання права власності на житловий будинок літ. "Б-1" загальною площею 102,6 кв. м, з відкритою верандою літ. "б" - 33,2 кв. м; а також надвірними будівлями: погребом літ. "Б" - 21,5 кв. м; гаражем літ. "З" - 52,2 кв. м з оглядовою ямою літ. "з" - 5,5 кв. м; огорожею № 1-3; колодязем № 4, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2011 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на житловий будинок літ. "Б-1" загальною площею 102,6 кв. м, з відкритою верандою літ. "б" - 33,2 кв. м; а також надвірними будівлями: погребом літ. "Б" - 21,5 кв. м; гаражем літ. "З" - 52,2 кв. м з оглядовою ямою літ. "з" - 5,5 кв. м; огорожею № 1-3; колодязем № 4, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 05 листопада 2015 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_7просить рішення апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивач не надала доказів, що під будівництво або вже збудовану будівлю їй була виділена земельна ділянка, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під вже збудоване нерухоме майно. Водночас, підставою для скасування судового рішення було те, що визнання права власності за позивачем порушує права ОСОБА_9 і позбавляє його права доводити своє право власності на самовільно збудований будинок.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з наступних підстав.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Частинами 2, 3 статті 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

При цьому мають враховуватися вимоги частини третьої статті 27 ЦПК про те, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої права й виконувати процесуальні обов'язки.

Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати до суду апеляційної інстанції всі наявні в них докази на підтвердження порушення їх прав.

Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання (частина друга статті 208, частина перша статті 212, частина перша статті 304 ЦПК).

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість цього рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд в порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Надаючи перевагу доводам ОСОБА_9, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд зауважив, що визнання право власності за позивачем порушує права ОСОБА_9 і позбавляє його права доводити своє право власності на самовільно збудований будинок у спосіб передбачений законом, оскільки до апеляційної скарги він надав документи, які на його думку доводять, що будівництво спірного будинку здійснював саме він, а не позивач, залишивши поза увагою доводи правонаступника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7, викладені нею у клопотанні про закриття апеляційного провадження (а.с. 270-273). У тексті цього клопотання заявник ОСОБА_7 посилається на судові рішення, за якими за ОСОБА_9 було визнано право власності на спірне домоволодіння та які в подальшому були скасовані судами вищої інстанції. Заявник ОСОБА_7 посилається на рішення судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 11 червня 2015 року у справі № 642/2009/14-ц, яким було скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01 квітня 205 року про визнання за ОСОБА_9 права власності на житловий будинок та надвірні будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено. Також, заявник ОСОБА_7 здійснює посилання на рішення судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 07 жовтня 2015 року у справі № 642/1094/15-ц, яким було скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2015 року про визнання за ОСОБА_9 права власності на житловий будинок та надвірні будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено. Відповідно відмітки заявника, до даного клопотання додавались додатки на 64 аркушах, проте які у матеріалах справи відсутні та відповідної ухвали щодо їх повернення заявнику не приймалось.

Приймаючи до уваги доводи ОСОБА_9 щодо належності йому спірного домоволодіння, апеляційний суд жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає порушення прав останнього з урахуванням судових рішень, на які посилається правонаступник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7

Вказані обставини залишились поза увагою апеляційного суду, проте їх встановлення має визначальне значення для з'ясування суб'єктного складу осіб та їх порушеного права.

Оскільки апеляційний суд не звернув належної уваги на вказані обставини, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України, не врахував норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановив в повному обсязі обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до ст. 338 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.