розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27 травня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2015 року,

У травні 2014 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про припинення права власності на 1/3 частини у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1, та визнання за нею права власності на вказану частину квартири, мотивуючи свої вимоги неможливістю поділу в натурі спірної квартири та незначною часткою у власності відповідача.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 27 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2015 року, позов ОСОБА_6 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_7 на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 право власності на вказану частину спірної квартири. Виплачено ОСОБА_7 вартість 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, що складає 61 273 грн, з депозитного рахунку ТУ ДСА України у Харківській області через Зміївський районний суд Харківської області, які внесені відповідно до квитанції № 11235782-1 від 22 травня 2015 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог щодо припинення права власності на частку у спільному майні подружжя, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач є власником 1/3 частин спірної квартири, його частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, таке припинення не завдасть істотної шкоди його інтересам, ізольованого приміщення, яке б відповідало частці відповідача в квартирі не має, а тому спільне володіння і користування майном є неможливим.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого Зміївською ТЕС 16 грудня 2003 року, квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 по 1/3 частині кожному (а.с. 6).

На підставі договору купівлі-продажу, укладеному 14 березня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, остання набула у власність 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 11, 12).

Таким чином, співвласниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 (2/3 частини квартири) та ОСОБА_7 (1/3 частини квартири).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 13936/1373, складеного 18 лютого 2015 року Харківським НДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса з технічної точки зору, поділити квартиру АДРЕСА_1 та виділити 1/3 частини квартири неможливо. Ринкова вартість 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 складає 61 273 грн (а.с. 78-88)

З матеріалів справи вбачається, що в спірній квартирі зареєстрованими є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 39).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є не значною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є не подільною; 3) спільне володіння і користування майном є не можливе; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року (№6-68цс14), право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212- 215 ЦПК України, не встановив в повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності, не перевірив чи не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача припинення його права на частку у спільному майні, чи є у відповідача інше житло чи згоден він на отримання компенсації за свою частку майна.

Посилаючись на наявність у відповідача іншого житла у вигляді будинку, який належав його матері ОСОБА_10, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 155), суд першої інстанції не перевірив чи прийняв він спадщину після смерті матері у вигляді згаданого будинку, чи належить вказаний будинок відповідачу на праві приватної власності, чи придатний він для проживання, оскільки зі змісту відповіді Скрипаївської сільської ради Зміївського району Харківської області від 26 травня 2015 року № 02-19/265 (а.с. 155) таких даних не вбачається. При цьому, суд першої інстанції передчасно зауважив, що факт не оформлення відповідачем згаданого будинку не свідчить про відсутність у нього іншого житла, оскільки останній не позбавлений звернутись до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини.

Обмежуючи право ОСОБА_7 та приймаючи до уваги при цьому інтереси ОСОБА_6 (2/3 частини майна), суд залишив поза увагою доводи ОСОБА_7, щодо відсутності у нього іншого житла, не звернув уваги, що правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 27 травня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.