розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 26 жовтня 2015 року,

У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 8 травня 2008 року між публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит в сумі 34 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення - до 7 травня 2018 року та сплатою 11,9 % річних.

На забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, відповідно до якого останній передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2

Позивач зазначав, що 28 листопада 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс") та ПАТ "Сведбанк" укладено договір факторингу, згідно з яким права вимоги за вказаним кредитним договором були відступлені ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс".

При цьому 28 листопада 2012 року ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" відступило право вимоги за кредитним договором від 8 травня 2008 року ТОВ "Кредитні ініціативи". Таким чином усі права кредитора за вищевказаним кредитним договором належать ТОВ "Кредитні ініціативи".

Взяті зобов'язанні за кредитним договором позичальник, не зважаючи на майнові вимоги, не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредиту, відсотків та пені. Загальна сума боргу станом на 1 березня 2013 року становить 446 379 грн 55 коп.

Ураховуючи викладене, ТОВ "Кредитні ініціативи" просило суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 8 травня 2008 року в сумі 446 379 грн 55 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року у задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовлено.

Справа в апеляційному порядку розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням апеляційного суду Рівненської області від 26 жовтня 2015 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 у розмірі 446 379 грн 55 коп. за кредитним договором від 8 травня 2008 року, з яких заборгованість за кредитом - 251 520 грн 93 коп., за відсотками - 96 592 грн 84 коп. та 98 265 грн 78 коп. пені, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 8 травня 2008 року на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1

(40 років Перемоги) у м. Здолбунові Рівненської області, належну на праві власності іпотекодавцю - ОСОБА_3, шляхом її продажу ТОВ "Кредитні ініціативи" з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ТОВ "Кредитні ініціативи" усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною предмета іпотеки в сумі 215 494 грн. Спосіб реалізації предмета іпотеки визначено шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року указані договори кредиту та іпотеки визнано недійсними, у зв'язку з чим іпотека припинилася.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року, яким указані договори кредиту та іпотеки визнано недійсними, було скасовано рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2014 року, тому указані договори, як і іпотека є чинними. При цьому зазначав, що згідно ст. 12 Закону України "Про іпотеку" окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовами іпотекодержателя, правочин щодо відчуження іпотекодавцем, переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя є недійсним, а у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна (ст. 23 Закону України "Про іпотеку").

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 8 травня 2008 року між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит в сумі 34 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення - до 7 травня 2018 року та сплатою 11,9 % річних.

На забезпечення належного виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, відповідно до якого останній передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2

28 листопада 2012 року між ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" та ПАТ "Сведбанк" укладено договір факторингу, згідно з яким права вимоги за вказаним кредитним договором були відступлені ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс".

При цьому 28 листопада 2012 року ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" відступило право вимоги за кредитним договором від 8 травня 2008 року ТОВ "Кредитні ініціативи".

Таким чином згідно зі ст. 512 ЦК України усі права кредитора за вищевказаним кредитним договором належать ТОВ "Кредитні ініціативи".

Взяті зобов'язанні за кредитним договором позичальник не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредиту, відсотків та пені. Загальна сума боргу станом на 1 березня 2013 року становить 446 379 грн 55 коп. Претензія банку до відповідача залишилась без задоволення.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року указані договори кредиту та іпотеки визнані недійсними.

На підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2013 року заставодавцем

ОСОБА_4 спірну квартиру було продано ОСОБА_5

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2014 року 2015 року Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2013 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання указаних договорів кредиту та іпотеки недійсними відмовлено.

Отже, зі скасуванням рішення суду втрачаються й наслідки, які з нього випливають і іпотека є дійсною (постанова Верховного Суду України № 6-449 цс 15 від 10 червня 2015 року).

Звертаючи стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд у порушення вимог ст. 38 Закону України "Про іпотеку" подвійно зазначив ціну продажу предмета іпотеки, що унеможливить виконання рішення суду і є таким, що суперечить правовій практиці Верховного Суду України, викладеній у постанові № 6-1205 цс 15 від 23 грудня 2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

Не може залишитись в силі і рішення районного суду.

Згідно зі ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, на відповідачеві також лежить процесуальний обов'язок доказування своїх доводів і заперечень.

Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову та доводів апеляційної скарги, ОСОБА_4 посилався на те, що на час вирішення спору та відчуження спірної квартири, заборона відчуження та застава були зняті у зв'язку визнанням договору іпотеки недійсним, тому під час переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_5 спірна квартира, на його думку, предметом іпотеки не була, а останнім її власником є ОСОБА_5

Суд першої інстанції у порушення вимог ч. 4 ст. 10, ст. 33 ЦПК України, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не визначився зі складом осіб, які повинні брати участь у справі та не залучив їх до участі у справі у якості сторони.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Отже, незалучення ОСОБА_5 належною стороною у справі, який на час розгляду справи є власником предмета іпотеки, порушуються його процесуальні права, передбачені ст. ст. 27, 31 ЦПК України.

У порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України суди зазначене не врахували, доводів сторін як на підтвердження, так і заперечення позову не перевірили, зокрема доводів про те, що спірна квартира на час вирішення спору не була предметом іпотеки й на неї не могло було бути проведено звернення стягнення, не встановили фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не навели мотивів відхилення зазначених доводів.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 26 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.