Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Кузнєцова В.О., Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,- розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Кролевецької центральної районної лікарні, третя особа - головний лікар Кролевецької центральної районної лікарні Пінчук Олена Костянтинівна, про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 02 вересня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 28 жовтня 2015 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Кролевецької центральної районної лікарні, третя особа - головний лікар Кролевецької центральної районної лікарні Пінчук О.К., про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 23 липня 1980 року до 30 квітня 2015 року вона працювала в Кролевецькій центральній районній лікарні (далі - Кролевецька ЦРЛ) медичною сестрою, зокрема з 01 березня 1989 року на посаді медичної сестри перев'язувальної у хірургічному відділенні лікарні. 23 січня 2015 року рішенням 37 сесії 6 скликання Кролевецької районної ради "Про створення хірургічного відділення з травматологічними ліжками в Кролевецькій ЦРЛ", запроваджено об'єднання хірургічного та травматологічного відділень лікарні та створення єдиного відділення на 47 ліжок, в тому числі 30 хірургічних ліжок, 17 травматологічних ліжок. 13 лютого 2015 року головним лікарем Кролевецької ЦРЛ Пінчук О.К. було видано наказ № 55 "Про скорочення штатних посад", яким передбачене скорочення посади медичної сестри перев'язувальної, на якій вона в той час працювала. 30 квітня 2015 року вона була звільнена з роботи на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України з 01 травня 2015 року. Позивач просила визнати її звільнення незаконним та скасувати наказ від 30 квітня 205 року № 82-к в частині звільнення її з роботи; поновити її на посаді перев'язувальної медичної сестри Кролевецької ЦРЛ; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто з 01 травня 2015 року до дня поноволення на роботі, на підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП України в розмірі 2 333,62 грн та стягнути з відповідача на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн.

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 02 вересня 2015 року, залишеним без змін колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 28 жовтня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі ст. 42-1 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

За приписами ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів, дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що при звільненні позивача з займаної посади роботодавцем було дотримано вимоги п. 1 ч. 1 ст. 40, ст.ст. 42, 43 КЗпП України. Звільнення позивача відбулось внаслідок скорочення штату працівників на підставі відповідних рішень засновника Кролевецької ЦРЛ - Кролевецької районної ради Сумської області, наказів Кролевецької ЦРЛ "Про створення хірургічного відділення з травматологічними ліжками" від 30 січня 2015 року № 50-ОД та "Про скорочення посад" від 13 лютого 2015 року № 55-ОД. При цьому, звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України було погоджено роботодавцем з профспілковим комітетом створеним на підприємстві відповідача, обов'язковість згоди якого, передбачена положеннями ст. 43 КЗпП України.

Судами попередніх інстанцій належним чином перевірено доводи позивача з приводу її звільнення з займаної посади через упереджене ставлення до неї зі сторони керівництва Кролевецької ЦРЛ, та вказані обставини не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Доводи касаційної скарги зводяться фактично до переоцінки доказів, і не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 02 вересня 2015 року та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 28 жовтня 2015 року постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 02 вересня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 28 жовтня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.