розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2015 року, -

У січні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, посилаючись на те, що відповідно до свідоцтва права власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Черкаської міської ради 09 лютого 2007 АДРЕСА_1 належить йому на праві приватної власності. Відповідач була зареєстрована у даній квартирі 11 грудня 2009 року під час її проживання у зареєстрованому шлюбі із його (позивача) сином.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірваний. З травня 2014 року відповідач в спірному жилому приміщенні не проживає, всі свої речі з цього приміщення вивезла, участі в оплаті житлово-комунальних послуг та витратах на утримання будинку, в якому розташовано спірне житлове приміщення, вона не бере, добровільно знятися з реєстрації за вищеназваної адреси вона не бажає, чим створює перешкоди у користуванні власністю.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

У справі встановлено, що відповідно до свідоцтва права власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Черкаської міської ради 09 лютого 2007 АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_3

11 грудня 2009 року відповідач ОСОБА_4 зареєстрована у вказаній квартирі у зв'язку з реєстрацією шлюбу із сином позивача - третьою особою у справі ОСОБА_5 Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року шлюб між ними розірвано.

З акта обстеження житлових умов від 12 березня 2015 року УСБ ЖБК-61 (а. с. 26) встановлено, що відповідач із донькою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, в спірній квартирі не проживає з березня 2014 року внаслідок конфлікту з колишнім чоловіком та з причин заміни замків на вхідних дверях.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Згідно ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, тобтодружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до норм ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, врахувавши доводи сторін щодо їх вимог та заперечень, суди дійшли висновку про те, що ОСОБА_4 зареєстрована у спірному житлі за згодою власника після вступу у шлюб із сином позивача, тобто як член сім'ї, що не суперечить змісту ст. ст. 64, 156 ЖК УРСР у визначенні поняття "члена сім'ї власника житла". Встановлено, що відсутність ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 має місце за поважних причин у зв'язку зі створенням перешкод у доступі до неї, а тому в силу ст. 405 ЦК України право користування житлом відповідач не втратила. Факт розірвання шлюбу із ОСОБА_5 не є підставою для звільнення нею квартири (ст. ст. 9, 156 ЖК УРСР), зайнятої правомірно, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність вимог позивача про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Справу судами вирішено згідно із законом, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -