Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Леванчука А.О.,

суддів: Завгородньої І.М., Наумчука М.І.,

Парінової І.К., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_6, обґрунтовуючи вимоги тим, що 03 листопада 2014 року відповідно до договору дарування квартири йому було передано безоплатно у власність квартиру АДРЕСА_1. Вказана квартира внесена до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а отже з дня державної реєстрації у нього виникло право власності на квартиру. Також, 05 листопада 2014 року він уклав з комунальним підприємством "Вітряні гори Подільського району м. Києва" (далі - КП "Вітряні гори Подільського району м. Києва") договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Також, того ж дня він був зареєстрований КП "Вітряні гори Подільського району м. Києва" власником особового рахунку вказаної квартири. Крім того, відповідно до довідки у вказаній квартирі проживають та зареєстровані з 25 березня 2003 року ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Станом на 01 жовтня 2014 року заборгованість з квартирної плати та комунальних послуг у спірній квартирі становить 3 517 грн 12 коп. Позивач вказав, що відповідачі не тільки проживають у його квартирі без правових підстав, а й завдають йому збитків, свідомо не сплачують квартплату та за комунальні послуги. Також позивач зазначив, що він направив відповідачам письмову вимогу про звільнення квартири та зняття з реєстрації, яка залишена без задоволення. Посилаючись на викладене, позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право на користування квартирою № АДРЕСА_1 та усунути перешкоди в користуванні йому вказаною квартирою.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року, позов задоволено. Визнано ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою № АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з квартири № АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій у повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного 03 листопада 2014 року між ним та ОСОБА_7, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 листопада 2014 року, (а. с. 5, 6).

Відповідно до довідки форми № 3, виданої КП "Вітряні гори Подільського району м. Києва" від 05 листопада 2014 року № 2494 у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_6 (а. с. 9).

Згідно з даних довідки від 05 листопада 2014 року № 74, виданої КП "Вітряні гори Подільського району м. Києва", станом на 01 жовтня 2014 року заборгованість з квартирної плати та комунальних послуг за вказаною вище адресою становить 3 517 грн 12 коп. (а. с. 10).

05 листопада 2014 року між ОСОБА_3 та КП "Вітряні гори Подільського району м. Києва" був укладений договір про надання послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій, зокрема, щодо вказаної квартири (а. с. 11).

12 листопада 2014 року позивачем на адресу відповідачів було направлено вимогу про звільнення спірної квартири та зняття з реєстрації у ній у зв'язку з тим, що з 03 листопада 2014 року він є новим власником вказаної квартири (а.с. 12).

Направлення вказаної вимоги підтверджується описом вкладення у цінний лист, квитанція, а також конверт, в якому було направлено зазначену вимогу зі зворотнім поштовим повідомлення, з даних яких вбачається, що лист повернувся у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання (а. с. 13, 39, 40).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 на законних підставах набув право власності на спірну квартиру, тому у зв'язку із втратою відповідачами правових підстав для проживання у квартирі, відсутністю між ними договірних відносин щодо користування житлом та порушенням ними права позивача на користування своїм майном, наявні правові підстави для визнання їх такими, що втратили право користування та виселення зі спірної квартири.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та залишив ухвалене ним рішення без змін.

Проте повністю погодитися із такими висновками судів не можна з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже з наведеної норми вбачається, що за захистом права власності чи права володіння на майно може звернутися власник.

Відповідно до вимог ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

За змістом ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

При цьому, права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, якими передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи убачається, що позивач, звертаючись до суду, одночасно просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселити їх.

Вимоги про виселення та про визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням є житловими термінами й регулюються нормами ЖК Української РСР (5464-10) . Особу можливо визнати такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з підстав, передбачених ст. ст. 71, 107 ЖК Української РСР або ч. 2 ст. 405 ЦК України, при цьому підстави та порядок виселення із жилого приміщення регулюються іншими нормами закону.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції на порушення ст. ст. 10, 11, 16, 130 ЦПК України не звернув уваги на те, що вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, і виселення є окремими і взаємовиключними вимогами, та, не уточнивши зміст позовних вимог ОСОБА_3, ураховуючи, що підстави позову визначає позивач і такими є не норми матеріального права, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дійшов суперечливих висновків.

Аналіз зазначених вище норм закону дає підстави для висновку, що одночасне визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням (що пов'язується із непроживанням в житловому приміщенні) й виселенням з приміщення є помилковим.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги також не звернув, на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України доводи апеляційної скарги та докази, надані на її обґрунтування, належним чином не спростував, тому дійшов передчасного висновку про залишення рішення місцевого суду без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.