розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року,

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, посилаючись на те, що під фізичним та моральним тиском змушена була написати розписку про отримання коштів в борг від ОСОБА_5, які не отримувала від нього.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК Україниправочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою ст. 638 ЦК Українивизначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

За правилами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вірно виходив з недоведеності та безпідставності позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних й допустимих доказів на підтвердження того, що договір позики укладено під впливом насильства, а наявні у матеріалах справи докази не спростовують факту укладення між сторонами договору позики, сума заборгованості за яким стягнута з позивача на підставі судового рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи касаційної скаргиОСОБА_4 на увагу не заслуговують та висновків судів не спростовують.

Матеріали витребуваної справи не свідчать про те, що судами при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Таким чином, оскаржувані рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи вищенаведене та керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року залишити без змін.