розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Відділ паспортно-реєстраційної та імміграційної роботи Комінтернівського РВ ГУМВС України в Одеській області, про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2015 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_6 звернулась до суду із указаним позовом, у якому просила визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй на праві власності належить вищевказаний житловий будинок, в якому зареєстрований її син - ОСОБА_5, проте останній з червня 2014 року фактично проживає за іншою адресою.

Посилаючись на ст. 405 ЦК України та на те, що ОСОБА_5 відмовляться добровільно припинити реєстрацію у вказаному будинку, просила позов задовольнити.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2015 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не проживає у зазначеному будинку, відмовився від своєї частки на спадщину в ньому, працездатний та в силу свого віку може вирішити питання організації свого житла.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд правильно виходив з того, що відповідач є членом сім'ї позивача та не проживає за місцем реєстрації з поважних причин, а саме: у зв'язку із конфліктною ситуацією, яка склалась між ним, його братом та матір'ю.

При цьому відповідач належного йому житла не має, докази протилежного матеріали справи не містять, від своє частки в спірному будинку після смерті батька відмовився на користь позивача.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ