Умнової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області на рішення апеляційного суду Рівненської області від 21 грудня 2015 року,-

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_5, відносно дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позов мотивовано тим, що 14 липня 2011 року між відповідачем та ОСОБА_7 був укладений шлюб, який розірваний 14 березня 2014 року. Від шлюбу народилася донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка постійно проживає разом з позивачем та перебуває на її повному утриманні. Колишня невістка ОСОБА_5 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню доньки. Позивач вважає, що внаслідок бездіяльності матері створені такі умови, які шкодять інтересам дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 2 вересня 2015 року позов задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_5, відносно дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 21 грудня 2015 року рішення місцевого суду скасовано з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Представник Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду.

Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення місцевого суду. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, у зв'язку із чим, обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та вирішив спір по суті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 липня 2011 року між ОСОБА_5 та сином позивача - ОСОБА_7 був укладений шлюб, який розірваний 14 березня 2014 року. Від шлюбу народилася донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Дитина з грудня 2014 року проживає разом з батьком та позивачем - бабусею та перебуває на їх утриманні та вихованні. ОСОБА_5 мати дитини, проживає окремо.

Відповідно до висновку про позбавлення батьківських прав Здолбунівської райдержадміністрації від 27 лютого 2015 року комісія з питань захисту прав дитини вважає за доцільне позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно її малолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Виконавчим комітетом Урвенської сільської радиЗдолбунівського району Рівненської області 26 січня 2015 року винесено рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5

З Акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_5, що затверджений 17 листопада 2015 року начальником Служби у справах неповнолітніх Здолбунівської районної державної адміністраціїРівненської області, договору піднайму квартири від 1 червня 2015 року, та характеристики, що видана 11 листопада 2015 року начальником житлово-комунального підприємства "Західне", убачається, що відповідач проживає в орендованій двокімнатній квартирі разом із дітьми. Взаємовідносини між членами сім'ї дружні, конфліктів не буває. ОСОБА_5 перебуває у декретній відпустці, займається вихованням і утриманням дітей. У сім'ї створені усі належні умови для проживання малолітніх дітей. За час проживання ОСОБА_5 скарг з боку сусідів до житлово-експлуатаційної організації не надходило.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4 створює перешкоди відповідачу у спілкуванні з дочкою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, через що мати не може взяти участь у її вихованні та утриманні. Позивачем не спростовано вимушеність підстав тимчасового проживання з грудня 2014 року дитини - дочки ОСОБА_5 у сім'ї її батька, членом якої є і ОСОБА_4, що мало місце в зв'язку із вагітністю відповідача і вчиненням позивачем перешкод у спілкуванні з дочкою, а також позитивне відношення матері до своєї дитини.

Звернувшись до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_5 - матері малолітньої дитини батьківських прав позивач посилаляся на наявність підстав для цього, визначених ст. 164 СК України.

Відповідно до п. 2 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Пленум Верховного Суду України в пп. 15, 16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (789-12) , встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.

Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) , у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Апеляційний суд, правильно виходив з того, що висновок Органу опіки та піклування Здолбунівської районної державної адміністрації про доцільність позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав, зроблено без урахування перевірених апеляційним судом фактів, він є однобічним, поверховим та ґрунтується винятково на тих обставинах, що відповідач не проживає разом з дитиною, не бере участі у її вихованні, не спілкується з нею і не цікавиться її життям; при цьому зазначений висновок не відображає дійсних підстав недодержання відповідачем оспорюваних прав і обов'язків, а тому не підтверджує її винуватості в ухиленні від виконання батьківських обов'язків, не відповідає інтересам дитини і носить формальний характер, у зв'язку із чим, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

При вирішенні даної справи апеляційним судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -