Умнової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору та договору поруки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 листопада 2015 року, ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 12 січня 2016 року,-

У жовтні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати недійсним договір про надання траншу № SME0013609 від 24 червня 2008 року укладений між публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" та ОСОБА_4; визнати недійсним договір поруки № SME0013609/1 від 24 червня 2008 року, укладений між публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" та ОСОБА_5

Позов мотивовано тим, що 24 червня 2008 року між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" укладено договір про надання траншу № SME0013609 у відповідності до рамкової угоди № SMERS01079, за яким ОСОБА_4 надано кошти в розмірі 465 000 доларів США. 24 червня 2008 року між ОСОБА_5 та закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк", в забезпечення виконання зобов'язань позичальника, укладено договір поруки № SME0013609/1. У відповідності до п. 1.1. кредитного договору грошові кошти надаються з 24 червня 2008 року на 180 місяців.

Зазначали, що текст даного кредитного договору містить положення, які значно погіршили становище позивачів, як споживачів за кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме: надавши кредит у доларах США, відповідач порушив норми ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30 травня 2007 року "Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України". Вважають, що надання їм доларів США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір умови, яка є дискримінаційною (такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника), що значно погіршує її, позивача ОСОБА_4, становище, як споживача, в порівнянні з відповідачем (надавачом фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає їм право відповідно до п. 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним.

Крім того, вважали, що спірний кредитний договір укладено з порушеннями вимог діючого законодавства України в частині недотримання істотних умов, які обов'язкові для кредитних договорів, чим були порушені права ОСОБА_4, як споживача кредитних послуг, які закріплені Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та у Правилах про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України за № 168 від 10 травня 2007 року (z0541-07) , оскільки в момент укладання вказаного кредитного договору ОСОБА_4 вважала, що положення, вказані у договорі, не є завідомо невигідними, а також, що сторони спірного договору не порушують закону та діють у повній відповідності до чинного законодавства України, так як повністю довіряла відповідачу, як професійному надавачу певного виду споживчих послуг у сфері кредитування.

Зазначали, що банк не вказав сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань. Посилались на те, що умови спірного кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту у доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону відповідач, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності поклав виключно на позивача-позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 12 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Позивачі, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просять їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для його скасування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 червня 2008 року між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк", укладено договір про надання траншу № SME0013609 у відповідності до рамкової угоди № SMERS01079. Згідно основних умов кредиту: сума кредиту, визначена в розмірі 465 000 доларів США. Строк кредитування 180 місяців, зі сплатою 18,38 % річних.

01 лютого 2010 року між ОСОБА_4 та публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк", укладено додаткову угоду до договору про надання траншу № SME0013609 від 24 червня 2008 року, у відповідності до рамкової угоди № SMERS01079. Згідно основних умов кредиту: сума кредиту, визначена в розмірі 465 000 доларів США. Строк кредитування 180 місяців, зі сплатою 18,38 % річних.

Спосіб надання кредиту: шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 у ЗАТ "Альфа-Банк", МФО 300346. Цільове призначення кредиту: придбання нерухомості та фінансування витрат на ремонт та реконструкцію цієї нерухомості для її подальшого використання в підприємницькій діяльності. До вказаного кредитного договору між сторонами підписаний додаток графік погашення кредиту (п.п. 3.1 Договору).

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника 24 червня 2008 року між ОСОБА_5 та ЗАТ "Альфа-Банк", укладено договір поруки № SME0013609/1. Відповідно до умов якого поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_4, які виникають з умов рамкової угоди, договору траншу, договору овердрафту, кредитного договору № SME0013609 від 24 червня 2008 року, в повному обсязі цих зобов'язань, незалежно від отримання або неотримання вимоги кредитора про погашення кредитного договору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що умови спірного кредитного договору та договору поруки в повній мірі відповідають вимогам ст.ст. 524, 533 ЦК України та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, встановленим Постановою правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року (z0541-07) , зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 (z0541-07) ,а також з дотриманням вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Доводи позивачів про те, що їм не було роз'яснено про сукупну вартість кредитного договору та договору поруки, спростовується додатковими угодами, які укладались між відповідачем та позивачем ОСОБА_4 від 01 лютого 2010 року, 19 березня 2010 року, згідно яких ОСОБА_4 достовірно було відомо про всі умови договору, які на її вимогу або за погодженням з нею неодноразово змінювалися.

Суди попередніх інстанції не взяли до уваги посилання позивача на істотну зміну становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, внаслідок підвищення курсу іноземної валюти та ріст суми боргу, яку необхідно сплачувати, оскільки це не є підставою для скасування осопрюваних умов кредитного договору, томудійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Висновки судів узгоджуються з роз'ясненнями пункту 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30 березня 2012 (v0005740-12) року.

При вирішенні даної справи судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.