розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, законний представник - ОСОБА_8, про поділ житлового будинку та земельної ділянки в натурі, за касаційною скаргою ОСОБА_8 - законного представника малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2015 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, законний представник - ОСОБА_8 (мати), про поділ житлового будинку та земельної ділянки в натурі.

Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтував тим, що йому та відповідачу належать по Ѕ частині будинку АДРЕСА_1 та по Ѕ частині земельної ділянки загальною площею 0,0959 кв. м. за вказаною адресою. Добровільної згоди щодо реального розподілу вказаного спірного майна позивач та відповідач не досягли, а тому ОСОБА_6, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд вирішити даний спір та розділити між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку.

В порядку розподілу будинку визнати за ОСОБА_6 право власності на його приміщення: житлову кімнату 1-3, площею 24,1 кв. м.; житлову кімнату 1-1, площею 13,6 кв. м.; Ѕ приміщення 1-8, площею 3,9 кв. м.;

Розділити земельну ділянку згідно висновку експертизи від 15 серпня 2014 року по варіанту № 1 (а. с. 104).

Зобов'язати ОСОБА_7 та його представника не чинити перешкод ОСОБА_6 у проведенні наступних робіт: влаштуванню тамбуру, площею 1,95 кв. м., з Ѕ приміщення 1-8 по технічному паспорту; закладанню дверного отвору; облаштуванню нового дверного отвору між приміщеннями 1-3 та 1-1 будинку; не чинити перешкод у підключенні до загальних комунікацій (вода, газ, електропостачання).

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2015 року, позов задоволено частково.

В порядку розподілу будинку в натурі визнано за ОСОБА_6 право власності на приміщення в будинку АДРЕСА_1: 1-1 - веранда, площею 10,6 кв. м., 1-3 - кімната, площею 24,1 кв. м., та визнано право власності на надвірні будівлі і споруди: балкон, сходи, сарай "Б", хвіртку № 3, Ѕ частину хвіртки № 9, Ѕ частину огорожі № № 1, 4. 8, 9, Ѕ частину вимощення І, частка яких в будинку становить 40/100 частин будинку.

В порядку розподілу будинку в натурі визнано за ОСОБА_7 право власності на приміщення в будинку АДРЕСА_1: 1-1 - приміщення веранди, площею 3,0 кв. м., 1-2 - коридор, площею 4,1 кв. м., 1-4 - житлову кімнату, площею 11,3 кв. м., 1-5 - житлову кімнату, площею 7,5 кв. м., 1-6 - кухню, площею 7,1 кв. м., 1-7 - санвузол, площею 6,4 кв. м., 1-8 - коридор, площею 3,9 кв. м., і визнано право власності на надвірні будівлі та споруди: погріб, ганок, сарай "К", навіс "Л", яму вигрібну № 7, колодязь № 2, ворота № 6, Ѕ частину хвіртки № 9, Ѕ частину огорожі № № 1, 4, 8, 9, Ѕ частину вимощення І, частка яких в будинку становить 60/100 частин будинку.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію за перевищення вартості долі у праві власності на частину будинку в сумі 46 143 грн 50 коп.

В порядку розподілу земельної ділянки в натурі визнано за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,04795 га., за адресою: АДРЕСА_1, з конфігурацією, визначеною Варіантом № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 15 серпня 2014 року.

В порядку розподілу земельної ділянки в натурі визнано за ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,04795 га. за адресою: АДРЕСА_1, з конфігурацією, визначеною Варіантом № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 15 серпня 2014 року.

Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати в розмірі 6 800 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 - законний представник малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (мати), просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0959 за адресою: АДРЕСА_1, належать по Ѕ частині сторонам по справі ОСОБА_6 і ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 05 листопада 2012 року, витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26 листопада 2012 року і від 27 травня 2013 року.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 15 серпня 2014 року, виготовленим експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (а. с. 81-117), з урахуванням письмових пояснень експерта (а. с. 143), запропоновано варіанти розподілу земельної ділянки та будинку в натурі, які передбачають перепланування та реконструкцію житлового будинку.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов ОСОБА_6 в частині розподілу будинку та земельної ділянки є обґрунтованим з урахуванням вимог ст. ст. 356, 358 ЦК України, найбільш прийнятними є 2 варіант розподілу в натурі будинку та 1 варіант розподілу в натурі земельної ділянки, запропоновані експертами, оскільки при такому розподілі будинку передбачено найменше перебудов, а розподіл земельної ділянки по такому варіанту виключає спільне користування земельною ділянкою сторонами, і враховує поділ надвірних будівель та споруд між сторонами.

Також суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за зменшення вартості його частки в будинку в розмірі 46 143 грн 50 коп., оскільки було враховано перевищення вартості будинку, що переходить у власність відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача не чинити перешкод у здійсненні будівельних робіт позивачеві, міський суд послався на недоведеність позивачем наявності вчинення таких перешкод з боку відповідача.

Апеляційний суд повністю погодився з висновками та мотивами суду першої інстанції та залишив без змін заочне рішення міського суду.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості/безпідставності заявлених позовних вимог передчасними та такими, що не відповідають вимогам закону.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

У разі поділу (ст. 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Відтак, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

До таких правових висновків дійшов і Верховний Суд України у постанові від 03 квітня 2013 року, справа 6-12цс13, висловлюючи правову позицію з даного питання.

Відступивши від принципу поділу (виділу частки) спільного часткового майна пропорційно ідеальним часткам співвласників та стягуючи з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію за перевищення вартості його долі у праві власності на частину будинку (46 143 грн 50 коп.), суд першої інстанції не зазначив у рішенні про зміну часток сторін у справі в праві власності на будинок, крім того, суд у рішенні не встановив загальної вартості будинку та доцільності, технічної і фінансової можливості відступу від ідеальних часток у ньому на 46 143 грн 50 коп., процентного співвідношення такого відступу.

Згідно з ст. 152 ЖК УРСР переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" (v0007700-91) судам роз'яснено, що відповідно до заявлених вимог суд має запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати: висновки технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку в натурі або встановлення порядку користування ним відповідно до належних співвласникам часток, а у необхідних випадках органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекції про допустимість пов'язаних з цим переобладнань.

Наведеного суд першої не врахував та у порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України не встановив, чи надавалися сторонам висновки про відповідність перепланування будинку за 2 варіантом судової будівельно-технічної експертизи будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним нормам та правилам пожежної безпеки.

Слід зазначити, що до участі у розгляді справи не було залучено органу опіки та піклування, незважаючи на те, що міським судом вирішено питання про житлові та майнові права малолітньої дитини, а саме змінено частку малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у праві власності на житловий будинок на 4,3 кв. м., що вбачається з вказаної вище експертизи.

Стягуючи з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію у вартості майна, суд не врахував вік малолітнього ОСОБА_7 та можливість проведення ним виплати 46 143 грн 50 коп. позивачеві.

Оскільки від вирішення питання про поділ будинку залежить і вирішення спору щодо земельної ділянки, на якій розташований цей будинок і яка відноситься до будинковолодіння, вважати заочне рішення міського суду у повному обсязі законним і обґрунтованим не можна.

Суд апеляційної інстанції у порушення ст. 303 ЦПК України належним чином висновків міського суду не перевірив та прийшов до помилкового висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Так як судами попередніх інстанцій, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не враховані норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції

Касаційну скаргу ОСОБА_8 - законного представника малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, задовольнити.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.