розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", третя особа - виконуючий обов'язки директора Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" Діденко Олег Валентинович, про поновлення на роботі, скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за касаційною скаргою Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України"), третя особа - виконуючий обов'язки директора ДК "Газ України" Діденко О.В., у якому просила суд: скасувати наказ виконуючого обов'язки директора ДК "Газ України" від 07 листопада 2014 року № 114 "Про дисциплінарне стягнення" щодо оголошення ОСОБА_6 догани; скасувати наказ виконуючого обов'язки директора ДК "Газ України" Діденка О.В. від 26 листопада 2014 року № 295-П "Про звільнення ОСОБА_6."; поновити ОСОБА_6 на роботі на посаді начальника відділу роботи з персоналом ДК "Газ України"; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 27 листопада 2014 року до моменту фактичного поновлення на роботі, а також моральну шкоду в розмірі 30 тис. грн, спричинену внаслідок незаконного звільнення з роботи.

Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтувала тим, що з 24 листопада 1998 року вона працювала в ДК "Газ України", а з 01 жовтня 1999 року займала посади начальника відділу кадрів компанії, начальника управління по роботі з персоналом, начальника відділу по роботі з персоналом.

26 листопада 2014 року наказом виконуючого обов'язки директора Діденка О.В. за № 295-П була звільнена з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених Положенням про кадрову службу і правилами внутрішнього розпорядку, за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Звільнення позивач вважає незаконним необґрунтованим та таким, що проведено з грубим порушенням КЗпП України (322-08) , зокрема оспорюваний наказ № 295-П від 26 листопада 2014 року був прийнятий з порушенням вимог ст. ст. 43, 148, 149 КЗпП України, а саме: не отримана попередня згода профспілкової організації ДК "Газ України" на звільнення позивача; застосовано дисциплінарне стягнення без встановлення строків для застосування дисциплінарного порушення; застосовано дисциплінарне стягнення без отримання письмових пояснень; створено умови для неможливості звернення до суду з позовом про скасування наказу № 114 від 07 листопада 2014 року "Про дисциплінарне стягнення", який прийнятий з порушенням вимог ст. 149 КЗпП України, а саме: не враховано ступінь тяжкості проступку - не встановлено вини позивача та не надана оцінка поважності причин відсутності позивача на роботі; не встановлено шкоди, заподіяної проступком; не враховано обставини, за якими вчинено проступок, а саме суттєве погіршення здоров'я та виконання контрольного доручення; не враховано попередню роботу працівника.

Внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_6 також було завдано моральну шкоду, тому остання просила суд захистити її права та задовольнити позов.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано незаконним наказ № 114 від 07 листопада 2014 року "Про дисциплінарне стягнення" про оголошення ОСОБА_6 догани.

Визнано незаконним наказ № 295-П від 26 листопада 2014 року "Про звільнення ОСОБА_6.".

Поновлено ОСОБА_6 на роботі на посаді начальника відділу роботи з персоналом ДК "Газ України" з 27 листопада 2014 року.

Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 листопада 2014 року по 11 червня 2015 року в розмірі 206 617 грн 13 коп., компенсацію на відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 тис. грн, а всього: 211 617 грн 13 коп.

Стягнуто з відповідача в дохід Держави судовий збір в розмірі 2 359 грн 77 коп.

У касаційній скарзі ДК "Газ України" просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи у справі судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани та звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог КЗпП України (322-08) , а тому суд визнав позов безпідставним.

Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції не погодився, визнавши їх помилковими. Встановив, що ОСОБА_6 26 листопада 2014 року була звільнена з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених Положенням про кадрову службу і правилами внутрішнього розпорядку, п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Наказу № 295-П від 26 листопада 2014 року "Про звільнення ОСОБА_6." передував наказ № 114 від 07 листопада 2014 року "Про дисциплінарне стягнення" про оголошення ОСОБА_6 догани.

Дисциплінарне стягнення - догана, застосоване до ОСОБА_6 за фактом її відсутності на робочому місці 21 жовтня 2014 року з 10.59 до 14.00. та інші порушення внутрішнього трудового розпорядку ДК "Газ України", які мали місце 06, 07, 10, 13, 14, 16 та 21 жовтня 2014 року.

Відповідно до змісту наказу № 114 від 07 листопада 2014 року встановлені факти систематичного порушення ОСОБА_6 п. 5.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку ДК "Газ України", затверджених наказом Компанії від 29 жовтня 2008 року № 265, а також порушення абзаців 8 та 10 п. 3.1. цих Правил (т. 1, а. с.198-199; т. 2, а. с. 48).

Зі змісту абзаців 8 та 10 п. 3.1. Правил внутрішнього трудового розпорядку ДК "Газ України" вбачається, що працівники зобов'язані: не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам Компанії; шанобливо ставитися до відвідувачів Компанії, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування.

Пунктом 5.2. цих Правил встановлений час початку і закінчення щоденної роботи працівників та час перерви для відпочинку і харчування.

Апеляційний суд, поновлюючи ОСОБА_6 на роботі, виходив з того, що докази на підтвердження допущених останньою порушень внутрішнього трудового розпорядку ДК "Газ України" у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани за наказом № 114 від 07 листопада 2014 року "Про дисциплінарне стягнення" було застосоване до ОСОБА_6 без достатніх на те правових підстав, а тому цей наказ суд визнав незаконним.

Оскільки наказ № 114 від 07 листопада 2014 року "Про дисциплінарне стягнення" про оголошення ОСОБА_6 догани судом визнано незаконним, то апеляційний суд визнав безпідставними і підстави звільнення позивача за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, за систематичне неналежне виконання своїх посадових обов'язків.

На переконання апеляційного суду, звільнення ОСОБА_6 за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України проведене з порушенням трудового законодавства, а тому колегія суддів апеляційного суду дійшла висновків про необхідність поновлення позивача на роботі зі стягненням з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України), а також моральних збитків на підставі ст. 237-1 КЗпП України, визначених апеляційним судом з урахуванням характеру, тривалості та обсягу страждань, позивача.

З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд зосередився на з'ясуванні питання обґрунтованості накладення стягнення за відсутність позивача на роботі 21 жовтня 2014 року.

Разом з тим, відповідач вказував, і це зазначено у наказі від 07 листопада 2014 року № 114 "Про дисциплінарне стягнення", що на час видання спірного наказу адміністрацією було виявлено й інші порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку, допущені ОСОБА_6 06, 07, 10, 13, 14, 16 жовтня 2014 року.

Такі доводи відповідача апеляційний суд належним чином не перевірив. У порушення ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи своє рішення, апеляційний суд лише зазначив про відсутність в матеріалах справи доказів щодо порушень ОСОБА_6 внутрішнього трудового розпорядку та доказів щодо дотримання процедури застосування дисциплінарного стягнення до неї.

У свою чергу, ст. 57 ЦПК України, визначаючи докази та їх джерела у цивільному судочинстві, вказує, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Стаття 212 ЦПК України встановлює правила оцінки доказів і визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Таким чином, апеляційний суд не виконав вимоги закону щодо порядку дослідження доказів у судовому засіданні та стосовно належного мотивування судового рішення, не звернув уваги на те, що вимоги про належність, допустимість, достовірність, стосуються кожного доказу у справі та перевірки кожного спірного порушення трудової дисципліни.

При цьому, результати оцінки доказів у сукупності усіх доказів, суд зобов'язаний висвітлити у судовому рішенні.

Невиконання цих вимог апеляційним судом, призвело до таких порушень норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення.

Враховуючи вимоги ст. ст. 213, 214, 303 ЦПК України та з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновків, що оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає вимогам закону, воно підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.