розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Тернопільської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини, треті особи: Головне управління ветеринарної медицини в Тернопільській області, Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України, про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді завідувача складом та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 02 грудня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ від 11 серпня 2014 року № 69-к про звільнення її з роботи;

- поновити її на роботі на посаді завідувача складом Тернопільської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що наказом від 11 серпня 2014 року № 69-к її звільнено з займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із внесенням змін до штатного розпису на 2014 рік та скороченням посади, яку вона займала - завідувача складом.

Посилаючись на те, що зміни у штатному розписі не погоджені з вищестоящою організацією, а тому є нечинними; фактичного скорочення посади завідувача складом не відбулось; не отримано згоди профспілкової організації на звільнення, а тому звільнення проведено без законної підстави та з порушенням передбаченого законом порядку, у зв'язку з чим просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 02 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 вересня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення Тернопільської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини та Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України на неї, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами першою та третьою статті 492 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, якііснують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуваннюпрацівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштуванняпрацівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України не є обов'язком роботодавця.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми трудового права, які їх регулюють, виходив з того, що посада, яку обіймала позивачка, була скорочена у зв'язку із виробничою необхідністю, врахував відсутність профспілкової організації в Тернопільській регіональній державній лабораторії ветеринарної медицини, а також з огляду на відсутність вакантних посад за відповідною професією чи спеціальністю, яку позивачка могла виконувати з урахуванням її освіти, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка у визначений законом строк та спосіб була попереджена про наступне звільнення, в день звільнення їй була видана трудова книжка, а тому звільнення відбулося із дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ