розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2015 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області (далі - Фонд) про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, посилаючись на те, що з 01 січня 1962 року по 02 січня 1991 року вона перебувала у трудових відносинах з радгоспом "Правда", правонаступником якого згодом стало ТОВ "Агрофірма Правда".

ТОВ "Агрофірма Правда" визнано банкрутом та ліквідовано без правонаступника.

Працюючи телятницею в радгоспі "Правда", позивач 30 серпня 1980 року отримала травму зі струсом головного мозку. За фактом нещасного випадку на виробництві було складено акт форми Н-1 від 31 серпня 1980 року № 11.

04 листопада 1993 року при проходженні медичного огляду в Запорізькій МСЕК ОСОБА_3 було визнано інвалідом ІІІ групи безстроково та встановлено стійку втрату працездатності - 50%.

05 березня 2008 року позивача було визнано інвалідом ІІ групи за наслідками трудового каліцтву 1980 році.

Крім того, позивачем зазначено, що наслідки отриманого трудового каліцтва призвели не лише до втрати загальної та професійної працездатності, а й докорінно змінили її життя, завдавши сильних моральних страждань. Зважаючи на те, що моральна шкоди, заподіяна трудовим каліцтвом, не відшкодована, а моральні страждання є прямим наслідком отриманого трудового каліцтва, враховуючи тривалість, характер та обсяг душевних страждань, безпорадність та тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у сумі 121 800 грн.

Рішенням Великобілозерського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_3 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати у справі.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2015 року рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 13 жовтня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що компенсація за моральну шкоду за період до встановлення ІІІ групи інвалідності вже стягнута з підприємства згідно з рішенням суду, а моральну шкоду за періоді з 05 березня 2008 року (встановлення ІІ групи інвалідності) - у зв'язку зі змінами у законодавстві, якими припинено обов'язок Фонду щодо відшкодування моральної шкоди.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Установлено, що з 01 січня 1962 року по 02 січня 1991 року ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з радгоспом "Правда" та його правонаступником - ТОВ "Агрофірма Правда".

30 серпня 1980 року з ОСОБА_3 стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого вона отримала травму зі струсу головного мозку, за яким було складено акт від 31 серпня 1980 pоку № 11.

У пункті 15 акта про нещасний випадок зазначено, що причиною нещасного випадку є відсутність кормороздавачів, внаслідок чого корм телятницею ОСОБА_3 підвозився гарбою за допомогою коня.

Унаслідок вказаної травми висновком МСЕК від 04 листопада 1993 року ОСОБА_3 встановлено 50 % стійкої втрати професійної працездатності та ІІІ групу інвалідності, яка під час повторного переогляду висновком МСЕК від 05 березня 2008 року була змінена на ІІ групу інвалідності. Таким чином право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з утратою 50 % професійної працездатності виникло у позивача у 1993 році.

Виплати щодо відшкодування шкоди, заподіяної трудовим каліцтвом, їй спочатку здійснював радгосп "Правда", потім його правонаступник - ТОВ "Агрофірма Правда", а з 01 серпня 2003 року - відділення Фонду.

Посилаючись на те, що наслідком нещасного випадку на виробництві стало погіршення її здоров'я та отримання інвалідності спочатку ІІІ групи, а згодом ІІ групи, це все супроводжувалось змінами у її житті, для організації якого їй потребувались додаткові зусилля, так як вона поступово втрачала зір, просила стягнути з відділення Фонду у Кам'янсько-Дніпровському районі на відшкодування моральної шкоди 121 800 грн.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) у разі стійкої втрати професійної працездатності право на отримання потерпілим страхових виплат, у тому числі виплати за моральну (немайнову) шкоду, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

На час виникнення спірних правовідносин відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалось п. 11 Правил відшкодування власником підприємств, установ і організацій або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків (472-93-п) , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 492 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) передбачено, що вся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом (1 квітня 2001 року) підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Установлено, що відповідно до державного реєстру юридичних осіб 05 червня 2009 року було внесено запис про припинення ТОВ "Агрофірма Правда" без правонаступництва (а. с. 11).

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не звернув уваги на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та передчасно дійшов висновків про те, що у зв'язку з ліквідацією товариства Фонд не несе жодних зобов'язань.

Отже, суд не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.