Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Леванчука А.О., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Соляник Аліна Вікторівна, про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 30 вересня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 січня 2010 року між ним та його братом ОСОБА_6 було укладено договір довічного утримання, з текстом якого він не ознайомлювався, вважаючи, що у ньому передбачені раніше обумовлені між ними умови, за якими відповідач буде довічно його доглядати, забезпечувати продуктами харчування, оплачувати комунальні платежі, натомість він передасть йому у власність квартиру АДРЕСА_1. З часу укладення договору до січня 2015 року ОСОБА_6 сумлінно виконував взяті на себе зобов'язання, але з лютого 2015 року припинив їх виконання, посилаючись на незадовільний майновий стан. Звернувшись до приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" стосовно отримання витягу реєстрації прав власності на нерухоме майно, йому було видано довідку від 4 лютого 2015 року № 705, з якої він дізнався про те, що за ним право власності на вищезазначену квартиру у реєстрових книгах не значиться, а також те, що фактично між ним та відповідачем був укладений договір дарування, чого він не бажав і не мав такого наміру на укладення саме договору дарування.
У зв'язку з цим позивач вважав, що договір дарування укладений з метою приховати дійсний правочин про довічне утримання, а тому в силу ч. 3 ст. 203, ст. 229 ЦК України його слід визнати недійсним.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 30 вересня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам.
Відповідно до ст. ст. 717, 719, 722 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_6
Право власності на дану нерухомість відповідач набув на підставі договору дарування від 26 січня 2010 року, укладеного між ним та ОСОБА_5 (дарувальником), посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А.В. за реєстровим № 408. Разом з цим згідно із довідкою КП "ЖЕО № 2" Полтавської міської ради від 21 липня 2014 року № 133 ОСОБА_5 значиться зареєстрованим у вказаній квартирі.
Визначаючи правову природу спірного договору, суди виходили із того, що на момент укладення договору, позивач розумів природу вчиненого правочину (договору дарування), був ознайомлений з наслідками вчинених дій та здійснював вільне розпорядження своєю власністю, яке відповідало його внутрішній волі. У той же час оспорюваний правочин не містить положень, якими б встановлювався обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру. Процедура укладення договору, його нотаріальне посвідчення та державна реєстрація прав власності нового власника проведені відповідно до вимог чинного законодавства та не оскаржувалися сторонами. За таких обставин суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним.
Однак з таким висновком судів погодитися не можна.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди залишили поза увагою та належним чином не перевірили доводів позивача щодо відсутності у нього волевиявлення на безоплатну передачу у власність відповідачу належної йому квартири, оскільки він є особою похилого віку, 1928 року народження, тяжко хворіє і потребує допомоги, а відповідач запропонував йому свою допомогу за умови переоформлення на нього квартири. Укладаючи спірний договір, позивач через свою юридичну необізнаність помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачем.
Отже, не з'ясувавши всіх обставин, що передували укладенню спірного договору дарування, та залишивши поза увагою доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 203, 229 ЦК України. При цьому, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не прийняли до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-2087цс15, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то рішення місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 30 вересня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
О.О. Дьоміна
М.В. Дем'яносов
А.О. Леванчук
І.К. Парінова
О.В. Ступак