головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення апеляційного суду Херсонської області від 10 листопада 2015 року,

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулось до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору від 7 вересня 2006 року ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 4 900 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування лімітом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Умови договору передбачають сплату штрафу за порушення зобов'язання зі сплати кредиту. Станом на 31 грудня 2014 року відповідач мав заборгованість на загальну суму 6 410 грн 54 коп., яка складалася з: 2 235 грн 81 коп. - заборгованості за кредитом, 3 393 грн 28 коп. - заборгованості з процентів за користування кредитом, 500 грн - штрафу (фіксована частина), 281 грн 45 коп. - штрафу (процентна складова).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 12 серпня 2015 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором від 7 вересня 2006 року б/н у розмірі 6 410 грн 54 коп., яка існувала станом на 31 грудня 2014 року та складалася з: заборгованості за кредитом у розмірі 2 235 грн 81 коп.; заборгованості з процентів за користування кредитом у розмірі 3 393 грн 28 коп.; штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн; штрафу (процентна складова) у розмірі 281 грн 45 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 10 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову ПАТ КБ "Приватбанк" в задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк" просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга ПАТ КБ "Приватбанк" підлягає відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк", суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку, тобто договір є чинним у межах строку дії картки, а кредитна картка № НОМЕР_1, яку відповідач перевипустив в межах дії кредитного договору від 7 вересня 2006 року б/н, діє до 31 серпня 2015 року. Встановивши, що строк дії картки відповідає строку дії договору, а картка відповідача діє до 31 серпня 2015 року, суд дійшов висновку про те, що ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся із позовом до відповідача ОСОБА_5 у січні 2015 року, у межах строку позовної давності.

Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції та, скасувавши рішення суду, дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" з наступних підстав.

Суд установив, що 7 вересня 2006 року ОСОБА_5 звернувся до закритого акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", із заявою про надання йому кредитної картки з кредитним лімітом у сумі 4 900 грн (а. с. 8). У п. 6 вказаної заяви в графі "Банківські послуги" строк дії картки встановлено - 2 роки. Також зазначено, що строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної картки.

У цій заяві відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між ним і банком договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві. За вказаним договором був встановлений щомісячний платіж у розмірі 7 % від суми заборгованості, строк сплати - до 25 числа наступного місяця, протягом дії договору.

Відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання і станом на 31 грудня 2014 року за ним рахувалася заборгованість у загальному розмірі 6 410 грн 54 коп., яка складалася з: заборгованості за кредитом у розмірі 2 235 грн 81 коп.; заборгованості з процентів за користування кредитом у розмірі 3 393 грн 28 коп.; штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн.; штрафу (процентна складова) у розмірі 281 грн 45 коп.

З листа від 15 травня 2015 року, надісланого у відповідь на запит суду першої інстанції, вбачається, що видані за договором від 7 вересня 2006 року б/н картки мають термін дії: № НОМЕР_2 - до 31 серпня 2012 року, № НОМЕР_1 - до 31 серпня 2015 року (а. с. 63). Також згідно з витягом з програмного комплексу "Промінь" до кінця строку дії отриманої картки № НОМЕР_2 відповідач отримав (перевипустив) 15 листопада 2011 року картку № НОМЕР_1 з терміном дії до 31 серпня 2015 року (а. с. 64).

Також під час апеляційного розгляду справи були долучені надані банком роздруківки скріншотів, які банк вважав доказом перевипущення картки за зверненням відповідача у листопаді 2011 року.

Надаючи оцінку цим доказам відповідно до ст. ст. 60, 212, 303, 316 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що лист-відповідь, витяг з програмного комплексу "Промінь" та роздруківка скріншота не можуть бути прийняті як доказ існування карт (у тому числі перевипущених на законних підставах) з терміном дії до 31 серпня 2012 року та до 31 серпня 2015 року, оскільки вони не містять доказів про встановлення дійсного факту.

При цьому обґрунтовано не були прийняті до уваги апеляційним судом доводи позивача щодо перевипущення картки, а тому непропущення строку позовної давності за кредитним договором від 7 вересня 2006 року, оскільки як правильно було встановлено, перевипущення картки не відбулося, а відбулося відкриття нового рахунку за заявою відповідача від 15 листопада 2011 року, який йому був необхідний для подання звітності в органи податкової служби, як особі, яка займається адвокатською діяльністю.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, згідно з правилами користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналізуючи умови договору з врахуванням вказаної правової позиції, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки перебіг позовної давності щодо місячних платежів за договором від 7 вересня 2006 року б/н починається після несплати чергового платежу, а у справі встановлено, що видана відповідачу картка за вказаним договором діяла до 1 жовтня 2008 року і саме до вказаної дати було встановлено сплату щомісячних платежів, то, звернувшись до суду із позовом 29 січня 2015 року, і за наявності заяви ОСОБА_5 про застосування позовної давності, позивач пропустив строк звернення до суду із відповідним позовом.

Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на матеріалах справи та відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені у касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими й правильність вищезазначених висновків суду не спростовують, тому рішення апеляційного суду слід залишити без змін.