розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2015 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнив, та остаточно просив стягнути з відповідача на свою користь 5 тис. доларів США, що еквівалентно 112 тис. грн, згідно зі ст. 1212 ЦК України. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 18 березня 2013 року він помилково перерахував на ім'я ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 5 тис. доларів США. На його письмове звернення про повернення вказаних грошових коштів він позитивної відповіді не отримав, тому за захистом свого права звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач вказував на помилковість перерахування спірних грошових коштів та на підтвердження своїх доводів надав квитанцію про переказ грошових коштів у сумі 40 700 грн від 18 березня 2013 року, а також квитанцію про переказ грошових коштів у сумі 5 тис. доларів США від 19 березня 2013 року.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначила, що перерахування 18 березня 2013 року на її ім'я спірних грошових коштів не було помилковим, оскільки між сторонами мали місце фінансово-правові відносини, а саме: позивач як директор Приватного підприємства "Двина" передав їй як приватному підприємцю в користування приміщення на підставі договору суборенди від 29 грудня 2001 року, крім того, позивач брав участь у вирішенні питань, пов'язаних з її діяльністю, як приватного підприємця. Також зазначила, що на час перерахування зазначеної суми позивач був винний їй значну суму грошових коштів, тому таке перерахування коштів є фактичним виконанням зобов'язань. На підтвердження своїх доводів відповідач надала суду наступні докази: копії угод, розписок, роздруківок телефонних СМС (а. с. 66-73, 88-95).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212, 215 ЦПК України, а також врахувавши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, зокрема недоведеності факту помилковості перерахування позивачем відповідачу спірних грошових коштів.

При цьому суд надав належну оцінку тій обставині, що позивач не обґрунтував своїх доводів щодо помилковості перерахування спірних грошових коштів відповідачу, враховуючи, що переказ його особистих коштів був здійснений на банківську картку відповідача, реквізити якої йому були відомі.

Надавши належну оцінку поданим відповідачем доказам, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність відповідачем факту існування між сторонами у справі фінансово-господарських відносин, які мають тривалий характер, а в роздруківках телефонних СМС міститься згода позивача напередодні 18 березня 2013 року переказати грошові кошти відповідачу.

Суд правильно врахував, що позивач не надав належних та допустимих доказів відповідно до вимог ст. ст. 57- 60, 64 ЦПК України на спростування вищевказаних заперечень відповідача та поданих нею доказів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, в результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи про прийняття судом неналежних доказів, поданих відповідачем, а також ненадання відповідачем належних доказів щодо належної правової підстави утримання та використання грошових коштів у сумі 5 тис. доларів США; помилковість висновку суду про ненадання позивачем доказів на підтвердження факту помилковості перерахування спірних грошових коштів відповідачу, висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2015 року залишити без змін.