розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про захист прав споживача, стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнила, та остаточно просила зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") видати їй готівкою одноразовою операцією через касу банку належні їй грошові кошти за договором банківського вкладу (депозиту) від 23 червня 2014 року № 300937/37893/7-14 у розмірі 13 050,95 доларів США та нараховані проценти у сумі 606,19 доларів США; за період із 24 січня 2015 року до 07 вересня 2015 року стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 104 635 грн 95 коп., три проценти річних у сумі 5 663 грн 79 коп., інфляційні втрати у сумі 105 713 грн 20 коп. та 6 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 23 червня 2014 року між нею та відповідачем було укладено договір банківського строкового вкладу № 300937/37893/7-14 у доларах США строком до 23 січня 2015 року, відповідно до умов якого сума вкладу складає 13 050,95 доларів США, процентна ставка вкладу становить 12 % річних та складає 806,19 доларів США. По закінченню терміну дії договору вона звернулася до банку із заявою про повернення вкладу в повному обсязі, проте ні вклад, ні проценти їй повернуто не було, тому просила позов задовольнити.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2015 року указаний позов задоволено частково.

Зобов'язано ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" видати ОСОБА_4 готівкою одноразовою операцією через касу банку належні їй грошові кошти за договором банківського вкладу (депозиту) від 23 червня 2014 року № 300937/37893/7-14 у розмірі 13 050,95 доларів США разом із невиплаченою частиною нарахованих процентів у розмірі 606,19 доларів США.

Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_4 пеню у розмірі 104 635 грн 95 коп., три проценти річних у сумі 5 663 грн 79 коп., інфляційні втрати у сумі 105 713 грн 20 коп. за період із 24 січня 2015 року до 07 вересня 2015 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 відхилено, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати частково рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог, скасувати ухвалу апеляційного суду, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах заявлених вимог, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку відповідно до вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості вказаних позовних вимог, оскільки умовами укладеного між сторонами у справі договору банківського вкладу не передбачено відшкодування моральної шкоди, крім того, під час розгляду справи позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди відповідачем, тому відсутні передбачені ст. 1167 ЦК України підстави для відшкодування моральної шкоди відповідачем.

Із врахуванням положень ст. ст. 84, 88 ЦПК України та ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат за надання правової допомоги, оскільки позивачем не надано суду підписаного позивачем та адвокатом акта виконаних робіт, а в розрахунку витрат адвоката на правову допомогу зазначено такий його витрачений час на певні дії, що не відповідає дійсності, наприклад, кількість годин, що було ним витрачено у судових засіданнях і зазначено в розрахунку спростовується журналами судових засідань.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги позивача та спростував їх відповідними висновками, в результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи про неправильне застосування судами норм матеріального права та незастосування для вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди Конституції України (254к/96-ВР) , Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) , ст. ст. 16, 23, 1167 ЦК України, ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів"; відсутність установленого чинним законодавством України обов'язку щодо складення акта виконаних робіт та порушення судами ст. ст. 79, 84, 88, 89 ЦПК України, на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Отже, судові рішення у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат за надання правової допомоги є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2012 року № 10 "Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку" (v0010740-12) , відповідно до ст. 335 ЦПК суд касаційної інстанції при перевірці законності судового рішення не має права виходити як за межі доводів касаційної скарги, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У разі якщо касаційну скаргу подано на рішення щодо частини вирішених вимог, суд касаційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки про неоскаржену частину ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Перевіряючи правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, суд касаційної інстанції під час розгляду справи не може встановлювати або/та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Разом із тим суд касаційної інстанції не має права перевіряти законність судового рішення щодо осіб, які касаційну скаргу на таке судове рішення не подавали, за винятком випадків, коли це стосується осіб, які не були залучені до участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки (п. 19 постанови).

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ