розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, дочірнього підприємства "Оріт", дочірнього підприємства "Шелі", Хмельницької міської ради, управління житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради, виконавчого комітету Хмельницької міської ради, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтотех-сервіс", про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання недійсними свідоцтв про право власності та рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Хмельницької міської ради про визнання договору оренди землі недійсним, визнання недійсним рішення Хмельницької міської ради; за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2015 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 24 вересня 2015 року,

У травні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року він є власником приміщення АДРЕСА_1, а 15 листопада 2012 року ним із Хмельницькою міською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 520 кв м, на якій розташовано вищевказане приміщення.

Дочірнє підприємство "Оріт" (далі - ДП "Оріт"), дочірнє підприємство "Шелі" (далі - ДП "Шелі") та ОСОБА_4 - власник цих підприємств, є користувачами суміжної земельної ділянки. ОСОБА_4 самовільно переміщено приміщення будівлю-магазин літ. "Т-1", чим було захоплено частину його земельної ділянки.

Рішенням 9 сесії Хмельницької міської ради від 10 серпня 2011 року надано дозвіл ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 366 кв м під обслуговування будівель магазинів.

Рішенням 17 сесії Хмельницької міської ради від 27 червня 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду ОСОБА_4 загальною площею 1 366 кв м під обслуговування будівлі-магазину літера "Ф-1" та інших будівель.

У договорі купівлі-продажу від 22 жовтня 2009 року будівлі-магазину літ. "Т-1" зазначено, що ДП "Оріт" володіє даним приміщенням на підставі рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23 жовтня 2008 року.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 10 січня 2008 року ДП "Шелі" реєструвало право власності на будівлю-магазину літ. "Т-1" на підставі переданого ДП "Оріт" у статутний фонд ДП "Шелі" вказаної будівлі, належної йому на праві власності на підставі рішення господарського суду Хмельницької області від 14 грудня 2007 року, що було у подальшому скасовано і у задоволенні позову ДП "Оріт" про визнання права власності на будівлі-магазин літера "Т-1" та літера "Ф-1" відмовлено. Позивач посилався на те, що право власності на вказані приміщення за відповідачами не визнано, ці приміщення самовільно збудовані з порушенням будівельних норм, їх до експлуатації не введено.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив визнати недійсними: договори купівлі-продажу від 22 жовтня 2009 року будівлі-магазину літ. "Т-1" та від 19 вересня 2009 року будівлі-магазину літ. "Ф-1"; свідоцтва про право власності на будівлі-магазину літ. "Т-1" від 10 січня 2008 року та від 27 жовтня 2008 року; рішення виконавчого комітету Хмельницького міської ради від 10 січня 2008 року та від 23 жовтня 2008 року.

У червні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу йому належить будівля-магазин літ. "Т-1", що підтверджується витягом Хмельницького бюро технічної інвентаризації про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 жовтня 2009 року, вказував що його право на будівлю-магазин виникло раніше укладення ОСОБА_6 договору оренди землі. Частина земельної ділянки, що передана в оренду ОСОБА_6, знаходиться під частиною його будівлі- магазину літ. "Т-1". Вважав що, рішення 17 сесії Хмельницької міської ради від 27 червня 2012 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 520 кв. м по АДРЕСА_1 та надання її в оренду ОСОБА_6, договір оренди даної земельної ділянки від 15 листопада 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та міською радою, не відповідають вимогам чинного законодавства, порушують його права та підлягають визнанню недійсними.

З урахуванням наведеного ОСОБА_4 просив визнати недійсними: договір оренди земельної ділянки від 15 листопада 2012 року; рішення Хмельницької міської ради від 27 червня 2012 року про затвердження проекту землеустрою у частині відведення земельної ділянки площею 520 кв м у АДРЕСА_1 та надання її в оренду ОСОБА_3; зобов'язати ОСОБА_6 усунути перешкоди у користуванні майном шляхом демонтажу металевих та інших конструкцій змонтованих перед приміщенням будівлі-магазину літ. "Т-1"; зобов'язати ОСОБА_6 привести у попередній стан асфальтне покриття перед вказаною будівлею-магазином.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2015 року з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 13 липня 2015 року, які залишено без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 24 вересня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано рішення Хмельницької міської ради від 27 червня 2012 року про затвердження проекту землеустрою у частині відведення земельної ділянки площею 520 кв. м по АДРЕСА_1 та надання її в оренду ОСОБА_3, недійсним. Визнано договір оренди землі від 15 листопада 2012 року, укладений між ОСОБА_3 та Хмельницькою міською радою, недійсним.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, виходив із того, що оспорюване ОСОБА_4 рішення органу місцевого самоврядування прийняте з порушенням норм закону, оскільки при визначенні конкретної площі земельної ділянки, яка була передана у оренду та при укладенні договору її оренди залишено поза увагою розміщення на ній будівлі-магазину літ. "Т-1", який належить ОСОБА_7 Крім того, судом зазначено, що ОСОБА_3 не є особою, право власності якої порушено при укладенні договорів купівлі-продажу та свідоцтв про реєстрацію об'єктів нерухомості ОСОБА_4

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження його доводів стосовно самочинного переміщення вищевказаної будівлі-магазину на суміжну земельну ділянку, а наявні докази у справі вказують, що ця будівля є капітальною спорудою.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 14 грудня 2007 року рішенням господарського суду Хмельницької області за ДП "Оріт" визнано право власності на будівлю- магазин літера "Т-1" та будівлю-магазин літера "Ф-1".

10 січня 2008 року рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради за ДП "Шелі" оформлено право власності на будівлю-магазин літ. "Т-1", яка розташована по АДРЕСА_1 та належала ДП "Оріт".

10 жовтня 2008 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу у ТОВ "Нафтотехсервіс" придбано об'єкт незавершеного будівництва-магазин непродовольчих товарів та офіс готовністю 75 %, які розташовані по АДРЕСА_1.

23 жовтня 2008 року рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради оформлено право власності на будівлю-магазин літ. "Т-1" за ДП "Оріт".

22 жовтня 2009 року ДП "Оріт" продало ОСОБА_4 будівлю- магазин літ. "Т-1", яка знаходиться по АДРЕСА_2

27 червня 2012 року рішенням сесії Хмельницької міської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду ОСОБА_4 під обслуговування будівлі-магазину літ. "Ф-1" та інших будівель.

15 листопада 2012 року між ОСОБА_3 та Хмельницькою міською радою укладено договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 загальною площею 520 кв. м строком на 3 роки.

25 грудня 2013 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на вищевказану будівлю.

Пред'являючи позов, позивач зазначав, що відповідачі самовільно пересунули спірне приміщення, захвативши частину земельної ділянки, що йому належить, і доводив, що це можливо зробити, на підтвердження чого просив призначити відповідну судову експертизу.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, сприяти здійсненню особам, які беруть участь у справі, в реалізації їхніх прав. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційної гарантією (ст. 129 Конституції України).

За змістом положень ст. ст. 143, 144 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі і експертиза призначається ухвалою суду.

Таким чином, питання про розміщення будівлі-магазину літ. "Т-1" саме на ділянці позивача потребувало призначення судової експертизи, що сприяло б всебічному і повному з'ясуванню дійсних обставин справи та ухваленню справедливого рішення з дотриманням норм чинного законодавства, однак апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 10, 143 ЦПК України відмовив ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про призначення відповідної судової експертизи у справі, не врахувавши, що наявні в матеріалах справи докази, подані сторонами, є суперечливими, а ухвалювати рішення на припущеннях заборонено (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Крім того, згідно з листом департаменту архітектури містобудування та земельних ресурсів від 26 травня 2014 року внесено зміни до рішення Хмельницької міської ради від 27 червня 2012 року та викладено його у новій редакції: відведено земельну ділянку та передано її в оренду ОСОБА_4 під будівництво багатопрофільного лікувально-діагностичного центру із вбудованими торговими приміщеннями, житловими кімнатами та двохповерховим паркінгом для потреб лікувально-діагностичного центру зі знесенням існуючих споруд, а саме будівлі-магазину літера "Т-1" та будівлі-магазину літера "Ф-1". Вказані приміщення він мав знести у 2012-2013 роках.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 57- 59, 64, 66, 212- 214, 315 ЦПК України не дав оцінки звіту будівельного спеціаліста ОСОБА_8 про те, що будівлі-магазину літ. "Т-1" та будівлі-магазину літ. "Ф-1" є будівлями господарського типу і можуть переміщатися та несуть будівлі-магазину непродовольчих товарів ОСОБА_3 пожежну небезпеку, оскільки на даний час розміщені ближче ніж 6 метрів.

Крім того, суди на підставі ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України вказували, що ДП "Оріт" набуло право на частину земельної ділянки при оформленні права власності на будівлю-магазин літ. "Т-1", але не звернули уваги на те, що за ним право власності на будівлю оформлене 23 жовтня 2008 року, а ОСОБА_3 купив вищевказане приміщення 10 жовтня 2008 року, тобто раніше.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не застосував вказані вимоги матеріального закону та у порушення наведених вище вимог процесуального закону на доводи позивача уваги не звернув, не встановив фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.