розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2015 року,

У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 11 квітня 2008 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк передав йому грошові кошти у розмірі 45 тис. доларів США на строк до 10 квітня 2038 року зі сплатою 13 % річних у валюті кредиту, а на прострочену заборгованість ставка збільшується на 1 % тобто складає 14 % річних. На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно з ОСОБА_3 відповідати перед банком за виконання зобов'язання по вказаному кредитному договору.

Відповідачі взяті на себе зобов'язання не виконали, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 16 січня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 45 048 доларів 83 центи США та 14 912 грн 71 коп., яка складається із строкової заборгованості по кредиту у розмірі 43 307 доларів 82 центи США, поточної заборгованості по процентам у розмірі 247 доларів 23 центи США, простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 71 долар 57 центів США, простроченої заборгованості по процентам у розмірі 1 422 доларів 21 цент США, пені у розмірі 3 562 грн 71 коп. та штрафу у розмірі 11 350 грн.

З урахуванням наведеного ПАТ АБ "Укргазбанк" просило стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 45 048 доларів 83 центи США та 14 912 грн 71 коп.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2015 року, позов ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року суму у розмірі 726 233 грн 73 коп., яка складається із строкової заборгованості по кредиту у розмірі 683 830 грн 47 коп., поточної заборгованості по процентам у розмірі 3 903 грн 76 коп., простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 1 130 грн 10 коп., простроченої заборгованості по процентам у розмірі 22 456 грн 69 коп., пені у розмірі 3 562 грн 71 коп. та штрафу у розмірі 11 350 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ АБ "Укргазбанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду скасувати, рішення районного суду змінити й задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ АБ "Укргазбанк", суд першої інстанції виходив із того, що позичальник і поручитель свої зобов'язання за кредитним договором та договором поруки не виконали, що є підставою для стягнення з них грошових коштів за цим договором у гривневому еквіваленті до долара США.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що правових підстав для стягнення на підставі судового рішення кредитної заборгованості у іноземній валюті немає. Хоча кредит і надавався в іноземній валюті, проте заборгованість згідно з положеннями ЦК України (435-15) правильно стягнута з визначенням еквіваленту в національній валюті України на час виникнення заборгованості

Проте повністюпогодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 11 квітня 2008 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 45 тис. доларів США на строк до 10 квітня 2038 року зі сплатою 13 % річних у валюті кредиту, а на прострочену заборгованість ставка збільшується на 1 % тобто складає 14 % річних.

11 квітня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язався солідарно з ОСОБА_3 відповідати перед банком за виконання зобов'язання по вказаному кредитному договору.

Крім того, 11 квітня 2008 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого забезпечуються всі вимоги банку, які випливають з вищевказаного кредитного договору, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка належить на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3

Внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у ст. ст. 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) , ст. 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

У зв'язку з наведеним вище колегія суддів зазначає, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Проте районний суд стягнув заборгованість за кредитним договором із переведенням іноземної валюти в українську за курсом, установленим Національним банком України, на час виникнення заборгованості, що не узгоджується з вимогами наведених вище норм права, а апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та погодився з таким висновком районного суду.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 24 вересня 2014 року № 6-145 цс 14, від 16 вересня 2015 року № 6-190 цс 15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Крім того, у п. 12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не застосував вказані вимоги матеріального закону на доводи позивача уваги не звернув, не встановив у якій саме валюті повинна була стягуватись заборгованість за кредитним договором та дійшов передчасного висновку про залишення рішення районного суду без змін.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ