за касаційною скаргою ОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_6, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2015 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_5 на свою користь компенсацію вартості речей в сумі 62 585 грн 53 коп.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 05 червня 2008 року ОСОБА_5 позичив у нього будівельне обладнання - ригельні ліси: стійки довжиною 4 м у кількості 87 штук; стійки довжиною 2 м у кількості 24 штуки; ригеля опорні довжиною 2 м у кількості 180 штук, про що було складено розписку, за умовами якої відповідач зобов'язався повернути будівельні ліси на вимогу протягом 10 днів, а у разі неповернення вказаних речей - оплатити їх вартість по ринковій ціні на дату пред'явлення вимоги.

Посилаючись на те, що 02 квітня 2013 року ним було надіслано відповідачу письмову вимогу про повернення будівельних лісів, на яку відповіді не отримано, та зазначені речі не повернуто, ОСОБА_4 просив позов задовольнити.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 44 993 грн 34 коп. в якості компенсації вартості речей за договором позики.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року змінено в частині застосування норм матеріального права, а також в частині розміру судового збору, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції:

"Позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 44 993 грн, судові витрати, пов'язані з проведенням експертизи в сумі 4 200 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 449 грн 93 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено".

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, мотивуючи свої доводи порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_4 на неї, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що між сторонами було укладено договір позики, який підтверджується відповідною розпискою, а тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів на підставі ст. ст. 1046, 1047 ЦК України.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині застосування норм матеріального права, а також в частині розміру судового збору, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував ст. ст. 827, 836 ЦК України, які їх регулюють, виходив зі змісту відповідної розписки від 05 червня 2008 року, яка по суті є договором позички, та врахувавши висновок судової товарознавчої експертизи від 17 січня 2014 року № 3-17/01 про вартість будівельного обладнання у розмірі 44 993 грн 34 коп., а також зважаючи на відсутність у відповідача речей, що є предметом договору позички, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з останнього вартості будівельних лісів.

Крім того апеляційним судом враховано висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 25 грудня 2014 року № 6764/6765/13-34/6766/6767/13-33, відповідно до якого зміст розписки від імені ОСОБА_5, датованої 05 червня 2008 року змінам шляхом підчистки, дописки, травлення, виправлення тощо не піддавався і є первісним (а. с. 118-123).

Апеляційним судом також вмотивовано відхилено доводи відповідача про неотримання від позивача в користування будівельного обладнання та зазначення в розписці неіснуючого діаметру труб, як такі, що спростовуються матеріалами справи, зокрема і висновком судово-товарознавчої експертизи від 17 січня 2014 року, в якому проведено дослідження товарної пропозиції стійок саме з труби, діаметром 60 мм.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2015 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2015 рокузалишити без змін.