розглянувши в судовому засіданні справу за поданням головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про заміну сторони виконавчого провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою його представником - ОСОБА_4, до якої приєдналась ОСОБА_5, на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 листопада 2015 року,

У жовтні 2014 року головний державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції звернувся до суду із зазначеним вище поданням, в якому просив замінити сторону виконавчого провадження, а саме: боржника ОСОБА_3 на ОСОБА_5 з виконання виконавчого листа, виданого 15 жовтня 2013 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, про зобов'язання знести частину самовільно збудованого гаража на земельній ділянці спільного користування довжиною 3,22 м і демонтувати частину металевої огорожі, зведеної ОСОБА_3 на межі земельної ділянки ОСОБА_6 і землі загального користування, посилаючись на те, що згідно з договором дарування від 8 травня 2009 року власником 1/2 частки будинку та надвірних споруд по АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 та спірну земельну ділянку рішенням Тернопільської міської ради надано їй в оренду.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останньою ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19 листопада 2015 року, подання головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження ОСОБА_3 на ОСОБА_5 з виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2013 року про зобов'язання ОСОБА_3 знести частину самовільно побудованого гаража на земельній ділянці спільного користування довжиною 3,22 м і демонтувати частину металевої огорожі, зведеної ОСОБА_3 на межі земельної ділянки ОСОБА_6 і землі загального користування.

У касаційній скарзі, до якої приєдналась ОСОБА_5, ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_7, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні подання.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи подання державного виконавця про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 відчужив на користь ОСОБА_5 майно, яке на підставі рішення суду повинно бути знесено (демонтовано).

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду, тому відсутні підстави для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Судом установлено, що рішенням Тернопільського міського суду Тернопільської від 17 січня 2002 року вирішено спір за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про розподіл земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні заїздом, встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 26 березня 2002 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 7 жовтня 2003 року, рішення міського суду від 17 січня 2002 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позови ОСОБА_3 і ОСОБА_6 частково задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 знести частину самовільно збудованого гаража, що розташований на земельній ділянці спільного користування, і демонтувати частину металевої огорожі, зведеної ОСОБА_3 на межі земельної ділянки ОСОБА_6 і землею загального користування.

Згідно з договором дарування від 8 травня 2009 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 1/2 частку житлового будинку з належною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Рішенням Тернопільської міської ради від 29 листопада 2013 року земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,03 га надано в користування ОСОБА_5 та 27 січня 2014 року з нею укладено договір оренди цієї земельної ділянки, яку надано для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Договір оренди зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Земельна ділянка, на якій знаходиться частина гаража та огорожі, які згідно з рішенням суду підлягають знесенню, знаходяться на земельній ділянці, що надана в оренду ОСОБА_5

На виконанні в головного державного виконавця знаходиться виконавчий лист Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2013 року про зобов'язання ОСОБА_3 знести частину самовільно спорудженого гаража на земельній ділянці спільного користування довжиною 3,22 м і демонтувати частину металевої огорожі, зведеної ОСОБА_3 на межі земельної ділянки ОСОБА_6 і землі загального користування.

Постановою від 30 вересня 2014 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-9/2002, виданим 15 жовтня 2013 року.

Згідно з вказаною постановою сторонами виконавчого провадження є боржник ОСОБА_3, а стягувачем - ОСОБА_6

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом ст. 512 ЦК України, ст. 378 ЦПК України та ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із аналізу цих норм, зокрема, пп. 1, 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 378 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року № 6-122цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_5 набула у власність майно за договором дарування ще в 2009 році, а виконавчий лист № 2-9/2002 видано лише 15 жовтня 2013 року.

При цьому згідно з виконавчим листом № 2-9/2002 знесенню підлягає частина гаража, збудованого ОСОБА_3, який останнім ще до відкриття виконавчого провадження було реконструйовано та зареєстровано як сарай під літ. Б розміром 9,26 м х 3,86 м, тобто є власністю ОСОБА_5

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України зазначених вимог закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи існує об'єкт, який підлягає знесенню; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та дійшов передчасного висновку про залишення без змін ухвали суду першої інстанції.

Також апеляційний суд не врахував, що згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції в ухвалі від 15 липня 2015 року зазначив про необхідність врахування того, що набуття права власності на майно, яке зобов'язано знести за рішенням суду, після набрання рішенням законної сили не може бути підставою для невиконання судового рішення, яким зобов'язано знести таке майно. При цьому крім знесення частини спорудженого гаража, за виконавчим листом також зобов'язано демонтувати частину металевої огорожі.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.