розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2015 року,

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство "РайффайзенБанк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 27 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір у рамках Генеральної кредитної угоди від 16 березня 2006 року, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 тис. доларів США на строк до 20 лютого 2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом відповідно до умов договору. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 23 березня 2011 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю "ЮіСтранс" (далі - ТОВ "ЮіСтранс") укладено договір поруки. У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору станом на 22 жовтня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 18 338 доларів 94 центи США.

Ураховуючи викладене, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 338 доларів 94 центи США та судові витрати.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 квітня 2015 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2007 року в розмірі 18 338 доларів 94 центи США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Оскільки відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, то це є підставою для стягнення з нього заборгованості за цим договором. При цьому позивач має дозвільні документи на здійснення валютних операцій, тому надання кредиту та стягнення заборгованості в іноземній валюті є правомірним.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", виходив із того, що банк вже реалізував своє право на звернення до суду, рішенням якого з поручителя стягнуто кредитну заборгованість за договором, тому повторне стягнення кредитної заборгованості є неможливим.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 27 лютого 2007 року між відкритим акціонерним товариством "РайффайзенБанк Аваль", тепер - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір у рамках Генеральної кредитної угоди від 16 березня 2006 року, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 100 тис. доларів США на строк до 20 лютого 2014 року зі сплатою 13 % річних у період з 28 лютого 2007 року до 22 червня 2010 року, 15 % річних у період з 23 червня 2010 року до 23 березня 2011 року та пільгової процентної ставки у розмірі 12 % річних, починаючи з 24 березня 2011 року за умови відсутності факту прострочення позичальником виконання грошових зобов'язань за кредитним договором більш ніж на 30 календарних днів. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 23 березня 2011 року між банком та ТОВ "ЮіСтранс" укладено договір поруки.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18 лютого 2014 року, що набрало законної сили, з ТОВ "ЮіСтранс" на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 27 лютого2007 року в розмірі 40 246 доларів 21 цент США, що є еквівалентом 321 688 грн 43 коп.

13 жовтня 2014 року до ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" на виконання зазначеного рішення суду надійшли грошові кошти в розмірі 321 688 грн 43 коп.

Згідно зі ст. 599 ЦК України (435-15) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У ст. 611 ЦК України (435-15) зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, п. 9.1. кредитного договору, укладеного між сторонами, передбачено, що цей договір діє до часу повного погашення позичальником заборгованості за кредитом (позичкової заборгованості, комісій, процентів за користування кредитом, штрафів та пені).

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України (435-15) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (435-15) .

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, у п. 3.2. кредитного договору сторони визначили, що обчислення строку надання кредиту, нарахування процентів за договором здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитом, виходячи з фактичної кількості календарних днів у році. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту, до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно.

Разом з тим при укладенні Генеральної кредитної угоди від 16 березня 2006 року банк та позичальник у п. 2.3. визначили, що всі кредити, як і проценти, повинні сплачуватися у тій самій валюті, в якій їх було надано.

Отже, з часу ухвалення господарським судом Харківської області рішення про стягнення з ТОВ "ЮіСтранс" кредитної заборгованості та до дати надходження грошових коштів на погашення заборгованості змінився офіційний курс гривні по відношенню до долара, встановлений Національним банком України.

Таким чином, грошові кошти, що надійшли до ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" на виконання судового рішення були направлені на погашення заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2007 року відповідно до положень законодавства України за курсом Національного банку України станом на 16 жовтня 2014 року.

Проте апеляційний суду порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не врахував, що ухвалення судового рішення від 18 лютого 2014 року не змінює строк дії кредитного договору, встановлений у п. 9.1., й те, що сторони обумовили в якій валюті здійснюється погашення заборгованості за кредитним договором та дійшов до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ